Чоловік прокидається о третій годині ночі, не дуже добре почувається й телефоном викликає особистого лікаря. Той приїздить, обстежує пацієнта й каже:
— Будь ласка, запросіть своїх дітей, адвоката й нотаріуса.
— Все так погано, лікарю? Я помру?!
— Ні, просто я не хочу бути єдиним, кого не знати навіщо підіймають із ліжка о третій годині ночі.

Комісія з Міністерства охорони здоров’я прибуває з інспекцією до психлікарні. Біля воріт її зустрічають два дебіли верхи на швабрах:
— Ми вас на таксі підвеземо до головлікаря. Сідайте!
— Дякуємо, ми й самі дійдемо.
Один дебіл дістає з кишені шипований кастет:
— А може, передумаєте?..
Перелякані інспектори «сідають» на швабри позаду «таксистів» і «їдуть». Біля головного корпусу «таксисти» кажуть:
— Гоніть по сто гривень!
Віддавши гроші, люті інспектори виказують головному лікареві:
— Що тут у вас коїться? Небезпечні хворі з холодною зброєю по території тиняються! Зайти страшно!
— То не хворі. То практиканти підпрацьовують…

Літня жінка прийшла на консультацію. її записали до молодого, щойно з інституту, лікаря. Через кілька хвилин жінка вискочила з кабінету і з диким криком помчала коридором. Біля вхідних дверей її зупинив лікар — ветеран поліклініки. Розпитавши в неї, заходить до кабінету молодого лікаря:
— Ти що собі дозволяєш? їй п’ятдесят шість років, у неї заміжня дочка і дві внучки, а ти їй повідомляєш, що вона вагітна!
Молодий лікар, не перестаючи щось писати в картонці пацієнтки:
— А ви не помітили, гикавки у неї вже немає?

— На що скаржитесь?
— Недочуваю.
— Курите?
— Курю.
— Випиваєте?
— Буває.
— Жінки?..
— Ну…
— Доведеться вам від усього цього відмовитися.
— І це заради того, щоб краще чути? Та ніколи!

Три пенсіонерки на прийомі у терапевта.
— Лікарю, останнім часом дихати важко, серцебиття, безсоння…
— Яка пенсія?
— Сто двадцять гривень.
— Фрукти, фрукти, фрукти… Друга:
— Останнім часом важко дихати, серцебиття, безсоння…
— Яка пенсія?
— Дев’яносто.
— Овочі, овочі, овочі… Третя:
— Останнім часом дихати важко, серцебиття, безсоння…
— Яка пенсія?
— Шістдесят.
— Повітря, повітря, повітря…

На прийомі у лікаря хворий нарікає:
— Щоранку кашель мучить так, що дихати нема чим! Лікар, дістаючи сигарету й розминаючи її:
— Мабуть, багато курите? Хворий зраділо:
— Так, так, лікарю! Багато!
Лікар прикурює, всмак затягується, випускає дим і задумливо каже:
— Вам треба кинути курити. Хворий (здивовано):
— Але ж ви самі курите!
— Так, але ж я не тиняюся по лікарях.

Відвідувач:
— Лікарю, у мене проблеми. Лікар (щось пише в історії хвороби):
— Сідайте, розказуйте.
— У мене погаслий погляд… І праве плече сіпається. Лікар (пише далі):
— Валер’янка і дві пігулки оцих ось ліків на ніч. Як рукою зніме!
— Ночами мені сниться, буцімто я споруджую підземні піраміди в
Тоскані. Я страшенно боюся за цілісність фресок і міцність розчину під дією фунтових вод.
Лікар (підводить очі):
— Що ви кажете? А з чого робите арматуру фундаменту? Раджу з’єднані по чотири гартовані прути. Перевірено століттями!
— Лікарю, щось усе йде не так. Визначник телефонних номерів показує номери людей, котрі ніколи мені не телефонували. На афішах і вивісках – усі слова одного кореня. Мій хом’ячок не розмовляє зі мною четвертий день, сидить незрушно у кутку клітки в позі пастуха Сантьяго з роману «Алхімік» Пауло Коельйо і час від часу тільки насвистує фуги Баха.
— Яке ерудоване у вас звірятко! Ви не пропонували йому Винни-ченкову «Машину часу» та «Запорозький марш» в обробці Віктора Гуцала?
— Лікарю, а ще я відчуваю і розумію жінок… Лікар (упустивши додолу окуляри):
— Оце тобі й маєш!..

Чоловік у кабінеті лікаря скаржиться:
— У мене пропало почуття власної гідності…
— Роздягайтеся, показуйте…
— Прийшов чоловік до аптеки:
— Пане аптекарю, я вже три тижні не годен оправитися. Такий запор, такий запор!.. Зарадьте, будь ласка!
Аптекар дістає якусь рідину й питає:
— Де ви мешкаєте?
— На околиці міста.
— Скільки кілометрів звідси?
— Кілометрів сім буде.
Аптекар — крап! крап! крап!..
— Ви додому підете пішки чи поїдете автобусом?
— Автобусом, пане аптекарю. Аптекар — крап! крап!..
— Чи далеко від автобусної зупинки до вашого будинку?
— Метрів триста. Аптекар — крап! крап! крап!..
— На якому поверсі живете?
— На четвертому.
— Ліфт у будинку є?
— Немає.
Аптекар – крап! крап!..
— Скільки метрів у квартирі від вхідних дверей до туалету?
— Метрів сім.
Аптекар – крап! крап! крап!..
— Оце зараз випийте та їдьте додому.
На другий день чоловік знову приходить до аптеки:
— Дякую, пане аптекарю! Ваші ліки спрацювали просто геніально! І який ви прозорливий чоловік! Помилилися всього на три метри…

На прийомі у психіатра. Пацієнт скаржиться на повну відсутність уяви. Лікар:
— Подумайте, на що схожі ген ті два пагорби за вікном?
— Ну, ні на що…
— А мені вони нагадують жіночі груди. Ось у такому плані вчіться думати про речі – і до вас повернеться уява.
Через тиждень пацієнт каже:
— Лікарю, дуже вам дякую! У мене прекрасна уява!
— Що ж, перевіримо… Ось настінний годинник: що він вам нагадує?
— Ясна річ, жіночі груди!
— Чому?
— Цмок-цмок, цмок-цмок…

— Для поліпшення травлення я п’ю пиво «Оболонь», для регулювання кров’яного тиску — червоне вино, коли грипую — коньяк або перцівку, ангіну лікую слив’янкою, для підвищення загального тонусу вживаю самогон, настояний на калган-корені…
— Вибачте, а звичайну воду ви п’єте?
— На щастя, такої хвороби в мене поки що нема.

Чоловік на консультації у психолога:
— У мене величезна проблема. Я вже два місяці не сплю. Щовечора, коли вкладаюся, мені здається, ніби під диваном хтось є. Лізу під диван — нікого нема! Але в цю мить мені починає здаватися, буцім хтось є на дивані. Я вилажу з-під дивана, лягаю на нього – нікого нема! І тут мені знову здається, ніби під диваном хтось таки є. Ще раз лізу під диван, де мені здається, що хтось лежить на моєму дивані. І так — до самого ранку.
— Так-так-так!.. – розгублено мовить психіатр. – Що й казати, проблема! І що характерно – це перший такий випадок у моїй практиці. Навідайтеся, будь ласка, через тиждень. Мені треба звернутися до спеціальної літератури.
Пацієнт пішов і не навідався ні через тиждень, ні через місяць. Психолог випадково зустрів його в барі:
— Чому ж ви, шановний, не з’явилися на повторний прийом?
— Проблема відпала. Мене сусід вилікував.
— Сусід? Він у вас, мабуть, медичне світило?
— Та ні, звичайний столяр.
— І що ж він вам порадив?
— Відпиляти ніжки в дивана.

— Серце у вас слабеньке, берегтися вам треба, — каже лікар старій бабі. — На якому поверсі живете?
— На шостому.
— То у вашому під’їзді має бути ліфт.
— Та є, чого ж.
— Отож не піднімайтеся східцями. Зрозуміло? А через місяць навідайтесь до мене.
Минув місяць. Знову лікар оглядає бабу — а в неї серце, як у молодої.
— Ось тепер зовсім інша картина! – каже лікар.
— То що, можна вже східцями ходити?
— Можна!
— От спасибі! Бо набридло до квартири вилазити по трубі.
— Як по трубі?! Ви ж казали, що ліфт є!
— Та є, але, гад, уже третій рік не працює.

Заходить до лікаря чоловік:
— Ви знаєте, від мене пішла дружина і забрала дітей, мене вигнали з роботи, грошей немає, друзів теж, я став багато пити, у мене вже тремтять руки, в очах двоїться, ломить усе тіло, я погано сплю. Що робити?
— Ну й становище у вас!.. Як лікар, я рекомендую вам утриматися від спиртного, а як людина — не раджу.

Кореспондент питає у психіатра, який тест є підставою вважати, що пацієнт повністю одужав.
— Ми наливаємо повну ванну води, кладемо поряд чайну ложечку та великий кухоль і пропонуємо звільнити ванну від води…
— Ясна річ, — усміхнено каже кореспондент, — будь-яка нормальна людина скористається великим кухлем.
— А от і ні! Нормальна людина пробку витягне

— Лікарю, щось ноги слабнуть, погано сплю, маячня всіляка в голову лізе…
— Від цих недуг є два рецепти, — каже лікар. — Перший такий: три рази на тиждень любити жінку.

— А другий?

— Другий вам, певно, не під силу. Треба щонайменше раз на місяць пішки ходити в Київ.
— А скільки від нас до Києва?

— Кілометрів із сто буде. Чоловік задумався й каже:
— Та воно, як розібратися, не так той Київ і далеко.