В переддень Різдва відбувається родинний обряд, в якому дотепер збереглося чи не найбільше прадавніх наших традицій. Адже з давніх-давен у нас в Україні словом і ритуальними діями люди створюють у цей день образ багатства, щастя, миру й спокою у своєму домі. Це – Свята Вечеря.
Готують вечерю від самого ранку. Господиня ладнає дванадцять святвечірніх страв: узвар, горох, квасолю, смажить капусту, варить вареники, готує бараболю, гриби, кашу гречану, голубці, коржі з маком. А також, певна річ, кутю – спеціальну різдвяну страву з пшениці, меду, горіхів та маку. У цій багатій, але обов’язково пісній вечері господиня представляє найголовніші плоди поля, городу й саду. Наїдки мають бути «скоромними» – рослинного походження, бо в цей зимовий час триває піст, – корисна для тіла й душі дієта.

За традицією, в цей час господар дому доглядав худобу – бо ж саме свинки, кози, корови були єдиними годувальницями. Тож цього дня тварин шанували як членів родини. Вже перед самою вечерею господар набирав у миску по кілька ложок кожної страви й брав хлібину. Ніс усе до стайні й пригощав своїх тварин, тричі благословляючи хлібом. Потім ішов на пасіку. Господиня йшла годувати кутею курей, качок, гусей. Коли вже сонце схилялося до заходу, господар вносив до оселі дідуха – спеціально прикрашеного снопика жита, який берегли ще від жнив.

Дідуха господар ставив на покуті, й вітав своїх домашніх зі Святим Вечором, бажав, щоб усі в щасті, здоров’ї ці свята провели та наступних дочекалися.

До столу сідали, коли сходила перша зірка. Свята Вечеря – спільна вечеря всього роду, за столом мають сидіти всі, від найстаршого до наймолодшого, а в мисках залишають трошки страв – щоб почастувати духів предків, коли вони також завітають на вечерю. Цього дня не можна сваритися – подейкують, від Святвечора залежить добробут впродовж цілого наступного року.

А вже коли кінця добігає Свята Вечеря – стукає хтось до хати, і з славними піснями заходять колядники, сповіщаючи, що свято Різдва настало.