Їх було двоє – він і вона. Вони десь знайшли один одного і жили тепер одним життям, десь смішним, десь солоною згадкою, загалом, найзвичайнішим життям двох найзвичайніших щасливих. Вони були щасливими тому що були удвох, а це набагато краще, ніж бути поодинці. Він носив Її на руках, запалював на небі зірки ночами, будував будинок, щоб з Нею було, де жити. І всі говорили: «Ще б, як його не любити, адже він ідеал! З таким легко бути щасливою!»А вони слухали всіх і посміхалися і не говорили нікому, що ідеалом Його зробила Вона: Він не міг бути іншим, адже був поряд з Нею. Це було їх маленькою таємницею. Вона чекала його, зустрічала і проводжала, зігрівала їх будинок, щоб Йому там було тепло і затишно. І всі говорили: «Ще б! Як її не носити на руках, адже вона створена для сім'ї. Зрозуміло, що він такий щасливий!» А вони лише сміялися і не говорили нікому, що Вона створена для сім'ї лише з Ним і лише йому може бути добре в Її будинку.Це був їх маленький секрет. Він йшов, спотикався, падав, розчаровувався і втомлювався. І всі говорили: «Навіщо Він Їй, такий побитий і змучений, адже довкола стільки сильних і упевнених». Але ніхто не знав, що сильніше за Нього немає нікого на світі, адже вони були разом, а значить, і сильніше за всіх. Це було Її таємницею. І Вона перев'язувала Йому рани, не спала ночами, сумувала і плакала. І всі говорили: «Що він в ній знайшов, адже у неї зморшки і синяки під очима. Адже що йому варто вибрати молоду і красиву?» Але ніхто не знав, що Вона була найкрасивішою в світі. То хіба може хтось порівнятися по красі з тією, яку люблять? Але це було Його таємною. Вони жили, любили і були щасливими. І всі дивувалися: «Як можна не набриднути один одному за такий термін? Невже не хочеться чого-небудь нового?» А вони так нічого і не сказали. Просто їх було всього лише двоє, а всіх було багато, але всі були поодинці, адже інакше ні про що б не запитували. Це не було їх таємницею, це було те, чого не поясниш, та і не треба! Джерело:www.pritchi.castle.by
|
