Дві сльозинки скотилися з її прекрасних очей - великих і ніжних. Незабаром до них приєдналися ще кілька. Тихо стікаючи по її щоці, вони нечутно перемовлялися:
- Що з нею?
- Вона плаче, - авторитетно сказала найстарша.
- А як це? Чому? Через що? - загаласували інші.
Старша сльозинка трохи задумалась, але відповіла:
- Ну, напевно, їй сумно... або, навпаки, дуже радісно...
Молодша, найменша і нетямуща, тоненьким голоском запитала:
- А хіба це весело - плакати?
Старша сльозинка поблажливо посміхнулася:
- Ну, звичайно, ні, дурненька!
Маленька здивовано сказала:
- От дивно, навіщо ж тоді це робити? От я люблю веселитися! - із цими словами вона швидко втекла зі щоки, залишивши тільки легкий слід.
Інші, дійшовши до середини, зупинилися побалакати:
- Це маля ще не розуміє, що без сліз немає глибини почуттів...
* * * Вона посміхнулася і спробувала витерти всі сльози.
- Коханий, нарешті ти повернувся! Я так довго тебе чекала!
Хлопець у військовій формі запитав, цілуючи її очі:
