Одного разу бабуся застала внучку, що плаче навзрид. Дівчина не хотіла розкривати причину свого розпачу, але то хіба можливо що-небудь втаїти від цікавих стареньких? Після довгих домовленостей, внучка здалася і повідала своє горе: виявилася, що вона посварилася зі своїм хлопцем. Дівчина чекала, що бабуся зараз заспокоюватиме її, примовляючи «знайшла, чим псувати собі нерви!», «кинь, забудь, до весілля заживе», «та цей негідник не гідний жодній твоєї сльозинки!» і інше тому подібне. Але всупереч її чеканням, бабуся, посміхнувшись, сказала:
- Ти, так, особливо не убивайся із цього приводу, а ось плакати можеш, скільки твоїй душі завгодно, ці сльози лише укріплять твою любов.
Дівчина питально підняла заплакані очі.
- Як би тобі пояснити?..- задумалася бабуся. До слова скажу, вона була, якщо по науковому, типовою представницею емпіриків, а інакше – жодних незрозумілих теорій не визнавала і в своїх поясненнях спиралася виключно на практику і досвід.
– Уяви, що час (до речі, відміть, я далеко не перша до такого порівняння прибігаю) – це вода. Була б твоя любов нудотно-солодкою, зацукрованою, вона випробування часом не витримала б. Опустиш її у воду, весь цукор розчинитися, і стане вона прісною, швидко тобі приїстися, а байдужість – загибель для любові. Інша справа, якщо зустрічає любов на своїй дорозі перешкоди, сварки, сльози. Всі продукти у воді-то і засолюються. Свіжий огірок і двох днів не пролежить – пов'яне, а ось солоний зберігатися буде в стократ довше. Так і твої сльози потрібні для засолки любові, продовження їй життя. Та і взагалі, я думаю, справжньої любові без сліз не буває, це її невід'ємна частина.
Цього разу бабуся нічого не стала пояснювати словами. Вона просто узяла листочок паперу, склала навпіл, вирізувала крапельку-сльозинку і протягнула її внучці, запропонувавши розвернути. На долоні дівчини красувалося маленьке паперове ідеальної форми серце.
Джерело: www.pritchi.castle.by
|
