Жили-були три сестри. Одна була лінивою-прелінивою. Друга - злою-презлою. А третя - і розумниця, і красуня, і рукодільниця. Якось вранці зупинився віз біля їхніх воріт. Сестри вийшли подивитися, хто приїхав. На возі сиділа літня незнайома жінка.
- Хто ти? - запитали вони.
- Я - Доля. Прийшов час виходити вам заміж.
Посадила їх Доля на віз і повезла видавати заміж. Заїхали вони в перше село. Бачать - у полі хлопець оре і все йому вдається. Потрібно щось полагодити чи побудувати - всі до нього насамперед біжать.
- Оцей твій, - каже Доля першій із сестер. Висадили її та й поїхали далі.
Заїхали в наступне село. Там хлопець живе такий, що нікому в допомозі не відмовить. Нарадуватися на нього люди не можуть, такий молодець.
- Оцей твій, - каже Доля другій сестрі. Висадили її та й поїхали далі.
Заїхали в інше село. Біля останнього будинку у бруді біля найстарішої руїни лежить п'яний. Зупинила Доля віз і каже:
- Цей твій.
- Та навіщо він мені?! Я ж і добра, і гарна, і рукодільниця. А ти мені такого нареченого даєш! От сестрам яких знайшла, що, іншого для мене немає?!
- Інші є, - відповіла Доля і, зітхнувши, додала: - Але цей без тебе пропаде!
