Притча про любов вітру і квітки та притча про щастя.
Притча про кохання вітру до квітки
Одного дня Квітка і Вітер сильно полюбили один одного. Влітку в сильну жару Вітерець ніжно обдував Квітку своїм диханням. І йому ставало прохолодно і добре під спекотливим по літньому сонечком. Квітка ж дарувала вітру всю своюї красу, вона віддавала йому весь свій аромат, який Вітер міг відносити з собою на далекі відстані і ще довго насолоджуватися неповторним запахом.
Так у коханні і згоді прожили Вітер і Квітка всю весну і все літо. Всі ті, що оточують дивувалися і заздрили їх ніжній любові один до одного.
Але одного дня Вітру здалося цього мало. Йому захотілося такого кохання, який ще ніколи ні у кого не було. Він подумав: "Якщо я віддам Квітці все своє кохання, всю свою пристрасть, на яку я лише здатний, то вона обдарує мене взамін ще більшим коханням!"
І Вітер дув на Квітку зі всією своєю потужністю. З такою силою, яку ніхто ще ніколи не бачив.
Але Квітка не винесла такого пориву Вітру, вона просто зламалася під його натиском. І мляво впала на землю.
Ветер спробував оживити квітку. Він ніжно дихав на неї своїм диханням кохання. Але все було марно.
Тоді Вітер збожеволів від горя. Він закричав Квітці:
- Я подарував тобі все своє кохання, на яке був лише здатний! Такого кохання ніхто ніколи не знав. А ти не відповіла мені тим же! Ти мене не любиш і ніколи не любила!
Вітер крутив і завивав довкола лежачої на землі квітки. На галявині піднявся справжній ураган. Але Квітка вже не могла що-небудь відповісти. Вона просто продовжувала мляво лежати на землі.
Ніжність і терпіння допомагають коханню жити довше. Краще сто разів стриматися, ніж один раз зламати. "Сказати "Я тебе люблю" займе декілька секунд, показати як - все життя."
" На жаль, дуже часто обійми кохання виявляються замкнутим простором." Т.Клейман
Притча про щастя
Старий мудрий кіт лежав на травичці і грівся на сонечку. Тут мимо нього промайнуло маленьке спритне кошеня. Він сторчака прокотився повз кота, потім жваво підскочив і знову почав бігати кругами. - Що ти робиш? - ліниво поцікавився кіт.
- Я намагаюся зловити свій хвіст! - захекавшись відповіло кошеня.
- Але навіщо? - засміявся кіт.
- Мені сказали, що хвіст - моє щастя. Якщо я зловлю свій хвіст, то зловлю і своє щастя. Ось я і бігаю вже третій день за своїм хвостом. Але він весь час вислизає від мене.
- Так, - посміхнувся старий мудрий кіт, - колись я, також як і ти, бігав за своїм щастям, але воно весь час вислизало від мене. Я залишив цю затію. Через час я зрозумів, що немає сенсу ганятися за щастям. Воно завжди слідує за мною по п'ятах. Де б я не був моє щастя завжди зі мною, потрібно всього лише пам'ятати про це.
(0)
Дуже цікаві притчі, а головне те, що мають реальне трактування.
