На фото Ted Turner , Bill Gates , George Soros( born 12.08.1930) and David Rockefeller з дружинами)))
На дворі стояв уже далекий, щойно розпочавшийся 2004 рік. Зима була не те, щоб холодна, але сирість пронизувала. І тому люди весь час намагалися швидше втекти з двору. Пам’ятаю, як десь у лютому, зустрівшись із колєжанкою, що на той час працювала у Києво-Могилянській академії, ми завели розмову про майбутні передвиборні перегони. І якось раптом вона заявила, що скоро нашу країну чекає „революція каштанів” і про це вже усі знають. Лютий 2004 року, ще так довго до так званих „фальсифікацій” виборів, а про революцію уже говорять... Дивно. Я тоді не повірила, а жаль... Хоча вже згодом мені потрапила до рук через одну знайому газета „Wall Street Journal” за 11 лютого 2004 року, вона писала: „...Можна сподіватися, що тепер настала черга „каштанового” варіанту в Києві. Україна має гарний шанс повторити грузинський успіх народної демократії, але за умови, що Захід і демократична українська опозиція вірно розіграють свої карти”. Як бачимо до виборів ще довго, москалі разом із Януковичем і Кучмою ще не фальсифікували вибори, а одна з найстаріших і авторитетніших газет США фактично рекомендує Вашингтону виділити кошти на підтримку Віктора Ющенко, аби привести його до влади за допомогою „каштанової революції”. „Wall Street Journal” навіть порекомендувала як це зробити: „Найбільш вірогідний сценарій полягає в тому, що табір Кучми буде намагатися залякати супротивників і сфальсифікувати вибори. Українська опозиція, США і ЄС повинні вплинути на нього усіма засобами. У свою чергу, опозиція може продемонструвати йому, що вона здатна вивести народ на вулиці. У цьому випадку Ющенко міг би домовитися з Кучмою. Вашингтон витратив 2 мільярди доларів, аби підтримати незалежну Україну. США могли б з більшою користю використати значну частину цих грошей для підтримки демократичних суперників Кучми, які роблять те ж, що зробила опозиція Сербії і Грузії. Найближчі місяці диктатори Білорусії, Кавказу і Центральної Азії будуть уважно слідкувати за подіями в Києві”. Як бачимо, ще на початку 2004 року вже була прийнята доктрина, обраний момент і визначений сценарій акції, хоча ми про це і не знали. Аж до самого початку події дана операція мала умовну назву „каштанова революція”, мабуть через величезну кількість каштанів у Києві. Гроші, до речі, дуже скоро були виділені. 28 березня 2004 року на українському хостінгу в Інтернеті з’явився сайт молодіжного руху „ПОРА”. У програмі організації говорилось: „Стратегія і план кампанії структуровані за аналогією з успішно спрацьованими мережами добровольців у Словацькій республіці (1998 рік), Сербії („Отпор”, 2000 рік) і Грузії („Кхмара”, 2002 рік). З лідерів і технологів цих проектів буде сформована Міжнародна група експертів-консультантів”. Головним відкрито діючим американським інститутом, який займався організацією „помаранчевої революції”, був „Freedom House” („Будинок Свободи”). Ось коротка довідка про цей інститут: „„Freedom House” очолює екс-голова ЦРУ при Білі Клінтоні Джеймс Вусі, а фінансується цей інститут відомим американським мільйонером, філантропом і політиком Джорджем Соросом, який фінансував також зміну режимів у Сербії і Грузії”. Подробиці щодо роботи цієї організації читач може прочитати на офіційному сайті інституту www.freedomhouse.org або на сайті Центру відкритий світ http://www.openworld.gov/hosts/grantee.php?id=64&lang=2 . Цікавим є факт, оприлюднений нью-йоркською газетою „the Sun” одразу після „Помаранчевої революції”. Газета розмістила репортаж про роботу одного із співробітників „Freedom House”, який займався організацією мітингів у Києві. Цей робітник А. Каратницький, син українських емігрантів, який багато років пропрацював у даній організації. Каратницький розповів газеті, що „Freedom House” є фактично ідеологом і спонсором революції в Україні, а фінансову підтримку через „Freedom House” надав Сорос. Допомога українським опозиціонерам була оформлена, як гранти і стипендії Відкритого суспільства, та „Freedom House”. Інститут підготував 1023 інструктори по виборам, які контролювали виборчий процес в Україні. Каратницький також брав участь в організації таборів для українських активістів, які почали свою роботу ще у серпні 2004. „Хорвати і серби, лідери угрупувань, які очолювали громадянську опозицію Мілошевичу, вчили українських хлопців, як контролювати температуру протестуючого натовпу”, – розповів газеті Каратницький. Усі подробиці цього репортажу можна прочитати на сайті газети „the Sun” http://www.thesunmagazine.org. Український проект „революції” під кодовою назвою слогана „Nike” „Jast do it” – Просто зроби це! Став однією з наймаштабніших і витратних операцій із запущених у реалізацію за останні десятиліття США. На сьогоднішній день витрати штатів оцінюються американською пресою у сотні мільйонів доларів, хоча точної цифри не знає ніхто, окрім самих організаторів. Безперечно, витрати поніс не лише пан Сорос, дещо підкинули з Держдепартаменту США і суміжних відомств, знайшлися і місцеві спонсори, так званого „українського олігархічного клану”, у рядах яких був і відомий нам сьогодні меценат Віктор Пінчук, зять екс-президента Кучми. Віктор Пінчук вчасно зрозумів ситуацію, побачивши усіх зацікавлених у „революції”, отож і зробив „вірний вибір”, поставивши чимало на „нашистів”. Витрачені гроші потрібно було відбити з наваром і так, аби на усіх „помічників” вистачило – тут однією „Криворіжсталлю” не обійшлося, тому і політичні колізії в країні не припиняються, адже вони спричинені лише одним – відвернути увагу від масового дерибану країни і роздачі обіцяних привілеїв. Чималу роль у цьому процесі відіграють відомі фінансові махінатори: Борис Березовський, Мілан Паніч, ну і звісно Джордж Сорос, що вдало прикривається ідеєю Відкритого суспільства. Якщо Березовський із своїми мільярдами доволі відома пересічному читачу фігура, про Сороса ми розповімо у цій статті, то Мілан Паніч для багатьох залишається „темною конячкою”, тому буквально в декількох реченнях відкриємо таємницю цієї особистості і так званого друга „демократичної” України. Отже Мілан Паніч - американський бізнесмен югославського походження народився в Белграді у 1929 році. Вчився в Белградському університеті і в університеті в Гейдельберзі. У 1956 році з родиною емігрував до США. Вже у 1959 році з капіталом в 200 доларів він заснував фірму ICN РHarmaceuticals, яка стала дуже скоро однією з найвідоміших фармацевтичних компаній світу. Зараз його компанія має представництва і підприємства в 22 країнах світу і постачає на світовий ринок більше 600 найменувань ліків, а також розробляє нові ліки 21 століття для лікування тяжких захворювань. До речі, мало хто знає, що тестування ліків часто проводяться на населенні країн третього світу, до яких негласно відносять і Україну. Зацікавленість Паніча в Україні полягає ще й в розширенні сфери впливу його бізнесу та витіснення вітчизняних компаній з фармаринку України. У 1992-1993 роках Мілан Паніч був прем’єр-міністром Югославії, проводив політику ринкових перетворень і намагався знищити Слободана Мілошевича. Останньою краплею у цій політичній грі громадянина США, що прагнув влади на колишній батьківщині стала поразка 1995 року на президентських виборах. Образа стала кревною, адже Паніча максимально профінансував Захід, але перемога все одно дісталась Мілошевичу. Згодом США і капітали відомих фінансистів, що емігрували у штати допомогли зруйнувати Югославію і знищити Мілошевича. Саме тут в 2000 році пройшла апробацію методика здійснення „оксамитових революцій”, які за тією ж схемою відбулися в Грузії, Киргизії, Україні. Для нашого читача може стати у пригоді цікавий документальний фільм, знятий французами під назвою „Революція.com”, в якому на документальній основі розповідається про роль США у вище згаданих революціях. На сьогоднішній день цей фільм заборонений в Україні. Навіщо стільки зусиль? Гроші? Влада? – Все це разом. Ігри так званих фінансистів, таких як Джордж Сорос, Уорен Баффет, Мілан Паніч, Руперт Мердок, Гейтс, Ротшильди і Рокфелери, яким, до речі, сьогодні вже далеко за 70 – це не просто прагнення фінансового благополуччя – воно у них вже є, це ігри розуму і елементарне бажання правити світом. Там, де крутяться великі капітали немає місця гуманності і моралі – це казка для ідеалістів і бовдурів – так вважають відомі фінансисти і „філантропи”. Хоча сам капітал, без добре збудованого механізму впливу, нічого не означає. Саме тому розумні емігранти, обравши новою „батьківщиною” США почали плести павутиння навколо світу, і найкращі та найміцніші тенета сплела фінансова єврейська община США, адже на відміну від інших етнічних груп, вони завжди були і будуть внутрішніми мігрантами, передусім євреями, які не асимілювалися протягом століть, і лише потім вони американці чи чехи, поляки, українці тощо. У них завжди будуть стояти на першому місці інтереси Ізраїлю, адже занадто довго євреї, єдина нація в світі, не мали своєї етнічної батьківщини і своєї держави. Тепер трохи давньої і не дуже історії. Америка, американська зовнішня політика, американська суспільна думка – це одне й теж. Щоб там не кричала преса Росії, України, вже зниклого СРСР, політикою США керує думка американського народу. Інша справа, що цю думку можна створити, нею можна маніпулювати, але про це трохи згодом. На сьогоднішній день євреї у США володіють лише 25% американської преси. На інші 75% вони впливають з інших джерел. По-перше, більшість газет і журналів, передусім маленьких, користуються інформацією, яку надають великі інформаційні агенції, такі як Асошиеейтед Прес, Рейтер тощо вони належать великим єврейським фінансовим кланам, принцип той сам, що й в Україні, де монополістами є Уніан, Інтерфакс і РІА. Цікавим є той факт, що в Україні власником інформагенції УНІАН є Ігор Коломойський, мільярдер і президент Об’єднаної єврейської общини України, він володіє групою "Приват", член набради КБ "ПриватБанк", йому також належать підприємства "Укрнафта", "Нефтехімик Прикарпаття", "Приватінтертрейдинг" (монополіст на ринку марганцевої руди України). А власником відомого в країні і чомусь дуже авторитетного інтернет-порталу Korrespondent.net є єврей і американець Джед Санден, який також володіє Інтернет-виданням . "Kyiv Post", і об’єднує такі відомі усім видання, як bigmir, korrespondent, ukrbiz, uasport, ukrjob, afisha, pink, 15minut_com_ua, bigbn_com_ua. Санден в 23 роки з капіталом у 8000 доларів в 1995 році зміг створити українську меадіаімперію, яка сьогодні оцінюється в 10 мільйонів доларів. В холдинг Сандена входять такі друковані ЗМІ, як журнал „Кореспондент”, журнал „Афіша”, газета Kyiv Post, щоквартальний довідник Kyiv Business Directory, українська версія журналу Stuff, жіночий журнал Pink (27 квітня 2009 року Санден вирішив продати цей журнал), ще донедавна йому належала безкоштовна газета, яка розповсюджувалася по Київському метрополітену „15 минут”, але 19 січня 2009 року вона припинила своє існування. 10 грудня 2008 року через економічну кризу були закриті ще два журнали Сандена: україномовні жіночі журнали „Пані” і „Вона”. Також йому належав журнал „Новинар”, який був закритий в серпні минулого року. Як бачимо імперія чимала і вона здатна впливати на суспільну думку, тим паче, що власник істинний громадянин США, який повністю розділяє усю громадянську позицію штатів. Саме ці люди формують сьогодні суспільну думку в країні, доносячи до нас новини і власну думку, а ми, іноді, читаючи чи дивлячись телевізор сприймаємо усе за чисту монету... Сьогодні модно кричати по усіх кутках про „свободу слова”, незалежну пресу, етику журналіста тощо. Але ж панове, як можна говорити про усі ці вищі матерії, коли усіма світовими ЗМІ володіють усього декілька чоловік. Не вірите? Для прикладу згадаємо Руперта Мердока 78 –річного світового медіамагната, який увів у вжиток „правило 3-х С” для преси – це скандали, секс і спорт. На сьогоднішній день імперія Мердока під назвою "Ньюс корпорейшн" контролює 175 газет, десятки журналів і видавництв, одну з найбільших глобальних телевізійних мереж. Активи "Ньюс корпорейшн" сьогодні коштують 85 млрд долларів. А улюбленою фразою Мердока є: „Доки ви їсте те, що я вам даю, я буду збагачуватися і збагачуватися”. Руперт Мердок є власником однієї з найвпливовіших медіакорпорацій США, тай й світу – Dow Jones, яка видає Wall Street Journal, йому належить авторитетна лондонська газета The Sun, найстаріша і одна з найавторитетніших газет США The New York Post. Ще в 1981 році Мердок купив відомий бренд The Times - найдорожчу в газетній індустрії світу торгівельну марку. The Times читали десять поколінь англійців, це одне з найвпливовіших видань, інформацію з якого сприймають як об’єктивну і правдиву, на Times рівняються інші ЗМІ. Йому належить 20th Century Fox і міні-мережа Fox Television. У 1993 році він купив найбільшу супутникову телекомпанію Star TV, яка віщає з Гонконгу на 54 азіатські країни. І це лише невеличкі приклади, про які можна говорити чимало годин, використовуючи сотні сторінок тексту. Отож, розібралися із ЗМІ і інформаційними агенціями. Тепер наступний важіль впливу – реклама. Більша частина ЗМІ живе саме за рахунок реклами, але рекламодавці рідко вкладають гроші на пряму, більша частина працює через рекламні агенції, якими в переважній більшості володіють теж євреї. Так формально контроль за суспільною думкою світу належить декільком десяткам фінансових єврейських общин. Комусь може здатися, що автор усіма цими фактами хоче підкреслити свою антисемітську позицію – це неправда. Моя мета, як журналіста, в першу чергу надати читачу цікаві факти і відкрити йому очі на деякі аспекти життя, насадженого нам „обраною” фінансовою елітою, яку так часто називають їхні ж ЗМІ – філантропами і меценатами, а висновки ви вже зробите самі. Ми настільки звикли до американського втручання в усі конфлікти на планеті, що навіть не уявляємо, що колись все могло бути інакше. Тим не менш Америка в якості світової держави дебютувала лише під час 1-ї Світової війни. До цього часу історія цієї країни чітко вказує на те, що Америка жила під впливом комплексу своєї культурної неповноцінності в порівнянні із Старенькою Європою, яку так і називали – Старий світ. США до 1-ї Світової проводили політику ізоляціонізму, обмежуючись внутрішніми справами і поодинокими вилазками до берегів Азії. І аж раптом, в перші десятиліття 20 століття Америка прониклась месіанськими ідеями перемоги демократії по всьому світові. Раптом вона усвідомила, що буквально скрізь на планеті у неї є свої інтереси, які знаходяться під загрозою. Середній американець навіть сьогодні є скоріше прагматиком, аніж місіонером демократії чи ідеалістом. Для нього внутрішні справи країни, власне благополуччя стоять вище за усі месіанські ідеї щодо спасіння світу. А й дійсно, що могло спонукати фермера з американської провінції чи офісного мілкого клерка, все життя просидівшого в офісі, відправитися за океан і ризикувати своїм життям заради якихось химерних ідей. А в Америці перед 1-ю Світовою війною панувала справжня ура-патріотична параноя. Що ж сталося? Чому так раптово все змінилося? Наприкінці 19-початку 20 століття у США переселилося декілька мільйонів євреїв з царської Росії. Загальні цифри цієї міграції вражають: 1881-1900 – 675 тисяч; 1901-1914 – 1346 тисяч чоловік; 1915-1920 – 77 тисяч. На долю Росії на цей час припадає 1 мільйон 250 тисяч, Австро-Угорщини – 250 тисяч, Румунії – 75 тисяч єврейських іммігрантів. Сьогодні в США проживає близька шести мільйонів євреїв, приблизно стільки ж в Ізраїлі. Раз на рік в США проводиться Генеральна асамблея єврейських общин. США – це центр Всесвітнього єврейського конгресу, який об’єднує общини більше аніж 70 країн світу. Головна мета Конгресу – захист інтересів євреїв у будь-якій точці світу. Американська єврейська община дуже впливова світова організація, яка не лише лобіює закони, але її представники займають важливі урядові посади США, представники є у Конгресі, у Верховному суді і влада супердержав не може не враховувати це у близькосхідній політиці. До початку 1-ї Світової війни євреї прибрали до рук американські фондові ринки, банки, пресу. Саме вони задовго до більшовицької революції створили у американців образ варварської і страшної Росії – „тюрми народів”. Дореволюційна американська преса весь час писала про необхідність мало не хрестового походу проти „російського ведмедя”. Чому ж США вступили у війну проти Німеччини, а не Росії під час 1-ї Світової? А США і не вступали у війну до квітня 1917 року, приводом стали атаки німецьких підводних човнів на кораблі, що перевозили зброю в країни Антанти. Справжня ж причина полягала в іншому. В лютому 1917 року буржуазна революція в Росії зруйнувала монархію Романових і надала євреям усі громадянські права. США одразу вступили у війну на стороні Антанти. В жовтні більшовики, керівництво яких фактично повністю складалося з євреїв скинуло демократичний Тимчасовий уряд. Німці, фактично не маючи перед собою супротивника вступили у середину країни, захопивши Україну, Білорусію, Прибалтику, тобто смугу осілості з 5 мільйонами єврейського населення і почали погрожувати Петрограду. Саме в цей момент американські війська з’явилися у Європі. Головною їх метою був захист євреїв, як потрапивши під владу Німеччини, так і захопивших владу в Росії. Свіжі сили американців нанесли нищівний удар по вимотаній за 4 роки Німеччині. Чому ж не був зроблений ще один крок? Адже залишилася ще більшовицька Росія, про яку ще недавно говорили як про ворога демократії в усьому світі? Кайзер не мав і тисячної долі тих амбіцій, які мав революціонер Лев Троцький, але ні США, ні країни Антанти нічого не зробили для того, аби зруйнувати новоспечену диктатуру пролетаріату. Відповідь очевидна: єврейські комісари були вигідні американській діаспорі. Ось декілька фактів, надрукованих українським дослідником Анатолієм Костюком в журналі „Персонал” в №8 за 2005 рік. Дослідник зазначає наступне, посилаючись на архівні джерела і документи: „Відомо, що до моменту падіння царського режиму емігранти-революціонери були сконцентровані не тільки в Швейцарії, а й у Сполучених Штатах Америки. У Нью-Йорку перебували такі відомі євреї-революціонери, як Володарський (Коген), Урицький (Радомисльський) [З жовтня 1917р. — член Військово-революційного партійного центру із керівництва повстанням і Петроградським Військово-революційним комітетом. З березня 1918 р. — голова Петроградської Надзвичайної Комісії. Убитий есером в 1918 р.] і багато інших. Вони успішно вели пропаганду проти російського уряду, уважно стежили за перебігом війни і готувалися до участі в Російській революції. Троцький пробув у Нью-Йорку три місяці (січень–березень 1917 р.). Цікаво, як він вижив у капіталістичній Америці, адже знав тільки німецьку і російську мови? Судячи з автобіографії «Моє життя», його «єдиною професією в Нью-Йорку була професія революціонера». Іншими словами, Троцький час від часу писав статті для російського соціалістичного журналу «Новий світ», що видавався в Нью-Йорку. Прибутки в 1917 році становили 12 доларів у тиждень «і ще якісь гонорари за лекції» [Joseph Nedava. Trotsky and the Jews (Philadelphia: Jewish Publication Society of America, 1972). — p. 163]. Тому його дохід від «Нового світу» становив 144 долари і, припустимо, було ще 100 доларів — гонорари за лекції. Разом 244 долари. З цих грошей слід було платити за нью-йоркську квартиру [Саттон Э. Уолл-Стрит и большевицкая революция. — М.: Русская идея, 1998.]. Зовсім незрозумілим є походження суми 10 тис. доларів, яку вилучили у Троцького канадські офіційні особи в квітні 1917 р. В Галіфаксі. Троцький заявляє, що ті, хто говорить про наявність у нього інших джерел доходу — «наклепники», що поширюють «дурні вигадки» і «неправди»; але такі витрати Троцький міг робити, хіба що отримавши виграші від іподрому на Ямайці. Очевидно, Троцький явно мав приховане джерело доходів, і цей факт не бажав визнавати. «Вільям Б. Томпсон, який перебував у Петрограді з липня по листопад минулого року, особисто дав більшовикам 1.000.000 доларів для поширення їхньої доктрини в Німеччині й Австрії» (Вашингтон Пост. — 1918. — 2 лютого). 26 березня 1917 року пароплав «Кристіані-афіорд» покинув Нью-Йорк, Троцький відпливав на його борту з американським паспортом. Він був у компанії інших революціонерів-троцькістів, фінансистів з Уолл-Стріт, американських комуністів і інших зацікавлених осіб, лише деякі з них ступили на борт для законного бізнесу. Ця строката суміш пасажирів була описана американським комуністом Лінкольном Стеффенсом так: «Список пасажирів — довгий і таємничий. Троцький був у третьому класі з групою революціонерів; у моїй каюті був японський революціонер. Було багато голландців, які поспішали додому з Яви — єдині невинні люди на борту. Інші були кур’єрами, двоє прямували з Уолл-Стріт до Німеччини» [Lincoln Steffens. Autobiography (New York: Harcourt, Brace, 1931). — p. 764.]. Ентоні Саттон викриває єврейську змову добіркою документів, які зберігаються у десятковому файлі (861.00/5339) Державного департаменту США. Центральний документ «Більшовизм і іудаїзм» датований 13 листопада 1918 року. У документі згадані Американський єврейський комітет, паризька фірма «Брати Лазар», банк Гінзбурга, сіоністська організація «Поалей», а також 31 прізвище провідних більшовиків-євреїв. Зрозуміло, що і Парвус, і Троцький, і Ленін ретельно зберігали у таємниці свої закордонні зв’язки та фінансування. Обвинувачення, які звучали влітку 1917 р. про зв’язки більшовиків з Німеччиною, вони називали новою «справою Бейліса» і взаємно захищали один одного від «обурливого наклепу». Дослідження Е. Саттона, що вийшло 1974 р. в американському видавництві «Арлінгтон Хаус», надзвичайно важливе. На підставі розсекречених урядових архівів США, Канади і Великобританії він критикує владні кола країн за егоїстичну політику, яка суперечить інтересам свого народу. Проф. Е. Саттон документально доводить: «Без фінансової, дипломатичної і політичної підтримки для Троцького і Леніна, яку надали зацікавлені в революції союзники з Уолл-стріт, більшовики не могли б зробити переворот». Світовий капітал спричинив вирішальний вплив на результат революції-перевороту в Росії, а отже, і на післяреволюційні події. Тому не зрозумілою залишається позиція деяких громадян США, які так „щиро” кричали про комуністичну загрозу і влаштували ціле „полювання на відьом””. Загальновідомим історичним фактом є те, що США у Версалі після 1-ї Світової війни програли переговори. Вони не висунули жодних вимог і претензій програвшій Німеччині і легко поступилися на користь Англії і Франції контролем над Європою. Американський президент здавав одну позицію за іншою. В обмін на що? В обмін на невтручання Англії і Франції у внутрішні справи більшовицької Росії. І дійсно, країни Антанти мовчки дивилися на те, як на більшій частині Євразії запанував комунізм. Так джин комунізму був випущений з пляшки. А США знову занурилися у самоізоляцію. Це була перша спроба „месіанства” США у світі. Америка була ще занадто провінційною і слабкою аби диктувати Європі свої умови. В 1929 році в результаті світової економічної кризи розорилися тисячі єврейських торгівців, біржових спекулянтів, а також до влади прийшли республіканці, які параноїдально сприймали комунізм – все це призвело до втрати євреями здобутих позицій. В 1933 році на хвилі антикомуністичних і антисемітських настроїв до влади прийшов Адольф Гітлер, який пообіцяв світові „розібратися з єврейським питанням”. В СРСР в 1937-38 роках Сталін і його команда грузинських більшовиків витіснили з влади євреїв і розібралися з „троцкістами”. В західному світі за євреями закріпилася створена Гітлером, тодішнім світовим лідером-кумиром (читайте про це в №1(22) журналу „СТІНА” у статті „Тінь третього рейху”) і Сталіним репутація небезпечного провокатора і „брудного” ділка. Усі ці події і привели світове єврейство до найбільшої трагедії людства – холокосту. І незважаючи на те, що світова спільнота сьогодні кричить про злочин проти єврейського народу, саме з її мовчазної згоди усе це стало можливим. Згадаймо „дивну війну”, пізній вступ у війну США, зруйновану Польщу, концтабори, пічки Освєнцима... З самого початку 2-ї Світової війни американська преса, яку контролювали євреї промивала мозки пересічного американцю, розповідала страшні історії і намагалася перетворити техаського фермера на патріота і громадянина світу. 5 років знадобилося на те, аби з американців знову зробити „солдат свободи”, патріотів, які захищають Америку і демократію. Захист цей полягав у знищенні „світового ворога” Адольфа Гітлера і у всебічній підтримці „друга і союзника” Йосифа Сталіна. Хід 2-ї Світової війни повністю повторив події 25-річної давності, а переговори після війни схему Версалю. Америка, яка фантастично збагатилася на цій війні, постачаючи зброю в Європу мала змогу диктувати свої умови, адже на додаток ще й володіла першою ядерною зброєю, натомість все відбувалося не на її користь. В Берліні утворилося дві частини, комунізм наступав у всіх напрямках, Індія оголосила про незалежність, а Китай своїм другом і соратником визнав СРСР. Що ж отримала Америка? Ізраїль! Пам’ятаєте короля Ліра? Якщо перефразувати його крилату фразу можна сказати наступне: „Пів світу за Ізраїль” – цей „кінь” коштував усіх привілеїв на світі, і усіх демократій разом узятих. Не те що „коня”, вони готові були постати проти цілого світу за своє улюблене дитя. Згадаймо, як часто США і Ізраїль залишалися у політичних колізіях двоє, постаючи навіть проти своїх партнерів по НАТО! І все це при повній підтримці суспільної думки американських громадян. Ось так працює дивовижна машина під назвою ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ. Хоча інтересам США більше відповідали гарні стосунки з арабськими країнами, які тримають у своїх руках таке багатство як нафта. Від них Америка відмовилася на користь Ізраїлю. Не даремно під час сьогоднішньої економічної кризи відомий фінансист Джордж Сорос дав інтерв’ю мало не усім впливовим виданням і наголосив на тому, що уже не вигідно вкладати капітали в нафту, ціни на яку різко йдуть вниз, він порекомендував вкладати в золото і дорогоцінне каміння. До речі, саме велика зацікавленість США у нафті змусила світову єврейську спільноту ініціювати економічну кризу і штучно обвалити ціну на нафту. Адже зближення США і арабських країн пошкодить Ізраїлю! 20-24 квітня 2009 року у Женеві відбулася конференція присвячена „Оцінці прогресу у досягненні цілей, які були поставлені на Всесвітній конференції проти расизму, расової дискримінації і ксенофобії у південноафриканському Дурбані в 2001 році”. Нагадаємо, що США і Ізраїль покинули конференцію ООН по расизму 2001року, коли ряд арабських країн запропонував визнати сіонізм формою прояву расизму. Делегати від 30 держав покинули зал під час виступу президента Ірану Махмуда Ахмаді Нежада на конференції ООН по расизму 20-24 квітня цього року. Дипломати відмовилися слухати промову іранського президента, після того. як він назвав Ізраїль „расистським режимом”, передає Бі-бі-сі. Початок виступу Ахмаді Нежада було зірвано криками двох активістів, які протестували проти нападок іранського президента на єврейську державу. Один з них встиг кинути в М.Ахмаді Нежада якийсь предмет, але був виведений з залу засідань охороною. Іранський президент звинуватив західні держави в тому, що вони „позбавили батьківщини палестинців під приводом страждань євреїв”. „Вони відправляли переселенців з Європи, США і інших частин світу, аби заснувати абсолютно расистський уряд в окупованій Палестині”, - сказав М.Ахмаді Нежад. В знак протесту проти висловлювань іранського президента конференц-зал покинули делегати Великобританії, Франції, Іспанії, Австрії, Бельгії, Греції, Чехії, Швеції, Латвії і інших країн Євросоюзу. Однак чимало учасників конференції зустріли цю промову президента з ентузіазмом і аплодували його словам. Раніше про бойкот конференції ООН по расизму оголосили США, Ізраїль, Канада, Італія, Німеччина, Польща, Нідерланди, Австралія, Нова Зеландія. Викривання іудаїзму-сіонізму відбулося ще 10 листопада 1975 року на XXX сесії Генеральної Асамблеї ООН. Дискусія йшла цілий тиждень і була прийнята резолюція, яка оголошувала сіонізм формою расизму і расової дискримінації. Уже на порозі розвалу СРСР, 20 грудня 1991 року на 46-й сесії Генеральної Асамблеї ООН США, використовуючи усі можливі важелі впливу, добилися відміни цієї резолюції, и за відміну якої проголосували і представники Росії. Цікавим є той факт, що всесвітньо відомий американський мільярдер єврейського походження Джон Рокфеллер пожертвував 9 мільйонів на будівництво будівлі ООН, саме завдяки його допомозі штаб-квартира ООН була побудована в Нью-Йорку, а не в якомусь іншому місті світу. Одразу після конференції 2009 року ми ретельно простежили повідомлення в пресі. Огляд преси на євроньюс показав, що усі найвпливовіші видання світу на перших шпальтах дали матеріал про недопустиму заяву президента Ірану і про його обурливу поведінку. Усі вільні громадяни світу знову побачили хто править світом, але усі ми продовжуємо „спати”, на жаль. Робота ЗМІ вражає лизоблюдством перед сіонізмом і так званим світовим капіталом. Ахмаді Нежад чітко визначив свою позицію, і якщо якісь країни не погоджуються з його позицією, завжди є дискусія, як головне правило дипломатії. Втеча європейських держав з зали засідань показала усьому світові лише їх боягузтво. А їх фінансовим господарям довело їх відданість. Тим не менше, суспільну думку робить преса, а преса оголосила Ірану бойкот – це означає, що весь світ зараз об’єднується проти цієї країни, яка набралась нахабства виступити проти „священного міста страждаючого народу”. Ізраїль відізвав свого посла зі Швейцарії на знак протесту проти зустрічі президента цієї країни із Ахмаді Нежадом. Цікаво чим обернеться для Швейцарії її так званий „злочин”? Зі свого боку, Папа Бенедикт XVI назвав цю конференцію важливою ініціативою у боротьбі з расизмом. Одразу ж після цього головний рабин Риму Рікардо Ді Сеньі розкритикував позицію Папи. Україна, ж в черговий раз досадно „сіла в калюжу”. Про те, що наша делегація брала участь у цій сумнозвісній конференції могли й не дізнатися ні ми, ні світові ЗМІ, якби не прикрий випадок у результаті якого маємо наступне: „Ізраїль висловлює глибоке розчарування українським рішенням не покидати зал засідань під час скандальної конференції по расизму у Швейцарії. Усі європейські країни покинули залу конференції на знак обурення. На цьому фоні тим паче велике розчарування викликає українська позиція. Ізраїль сподівався, що українська делегація приєднається до позиції європейських країн, і продовжує сподіватися, що Україна озвучить свою позицію про виступ іранського Президента на Конференції”, - сказала в інтерв’ю журналістам посол Ізраїлю в Україні Зіна Калай-Клайтман. Як бачимо позиція Ізраїлю дуже категорична щодо нав’язування своєї позиції. Це скоріше нагадує „Хто не з нами, той проти нас”. І єдине, що сьогодні залишається Україні, яка аж занадто заборгувала фінансовій еліті – це грати за її правилами, інакше можна держави і усіх привілеїв позбутися, а одна Україна в світовій ізоляції довго не протягне, тим паче, що із сусідами дуже відносини зіпсувала через чуже нагуцькування.
