За тодішніми традиціями «Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозько¬го» були складені у формі дого¬вору між владою (гетьманом) та народом України (Військом За-порозьким) і складалися з пре¬амбули й 16 параграфів, у яких були зафіксовані основні прин-ципи організації й функціону¬вання Української держави.

   
В цьому документі закріплю¬валося панівне становище пра¬вослав'я в українській державі, чітко визначалися її кордони, обумовлені Зборівською угодою 1649 р. Закріплюючи принципи функціонування державних ор¬ганів, Конституція Пилипа Ор¬лика виходила з необхідності по¬ділу влад на законодавчу, вико¬навчу та судову. Законодавча влада передавалася Раді, до якої входили полковники зі своєю старшиною, сотники, генераль¬ні радники всіх полків та посли від Низового Війська Запорозь¬кого.


Конституція Пилипа Орлика діяла на Правобережній Україні до 1714 р.

   
Пізніше помітну роль у роз¬витку української політико-правової думки відіграла діяльність Кирило-Мефодіївського това¬риства (1846-1847 pp.). Вироблені його членами документи («Книга буття українського на¬роду», «Закон Божий», «Статут Кирило-Мефодіївського това-риства» та деякі інші) спиралися на ідею панславізму й необхід¬ності згуртування в союз слов'ян¬ських народів. Ці ідеї були відо¬бражені в «Начерках Консти¬туції Республіки», складених одним із членів товариства. В «Начерках .» основою суспіль¬ного життя визначались общи¬ни, що об'єднувалися в області, округи, штати. Передбачалося створення семи автономних шта¬тів (на чолі з президентами), які й зливалися б у слов'янську конфе-дерацію.

   
Ідеї Кирило-Мефодіївців та М.Драгоманова розвинув Ми¬хайло Грушевський, виклавши свій проект майбутнього кон¬ституційного ладу в статті «Кон¬ституційне питання і українство в Росії», опублікованій у 1905 р. Пропонувався механізм націо¬нально-територіальної децен-тралізації Російської Імперії: народ прямими таємними вибо¬рами формував би національні обласні сейми, а ті — загально¬державний парламент. Націо¬нальні сейми мали одержати широкі повноваження для управління відповідними тери¬торіями.

   

Після лютневої революції, яка скасувала монархію в Росії, почались активні процеси роз-будови української держави. У І Універсалі — першому зако¬нодавчому акті створеноїх17 бе-резня 1917 р. Центральної Ради — говорилося про необхідність конструювання системи дер-жавних органів: «Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані всенародним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всена¬родні Українські Збори (Сойм). Всі закони, що повинні дати той лад у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші Українські Збори . Ніхто краще нас не може знати, чого нам треба й які закони для нас лучші».

   
Після жовтневого переворо¬ту в Петрограді склалася нова історична ситуація, але й тоді Центральна Рада, проголошуючи Українську Народну Рес¬публіку, вбачала її майбутнє в союзі з іншими народами ко¬лишньої Російської імперії. У прийнятому 20 листопада 1917 р. III Універсалі говорилося: «Віднині Україна стає Українською Народ¬ною Республікою.

  
На 9-22 січня 1918 р. були призначені вибори до Уста¬новчих зборів — найвищого органу державної влади — і під¬готовлено проект Конституції України. Через воєнні дії вибори були перенесені. На останньому засіданні Центральної Ради, що відбулося 29 квітня 1918 p., ухва-лено «Статут про державний устрій, права і вільності УНР», але цей Основний Закон Укра-їни не встиг набрати чинності. Він передбачав чітку структуру державних органів: Всенародні Збори, Раду Міністрів, Гене¬ральний Суд. За громадянами визнавалося широке коло прав і свобод, а за національними мен¬шинами — право на автономію. Територія держави поділялася на 30 земель, а міста Київ, Харків, Одеса разом із приміськими те-риторіями утворювали окремі округи.

  

Після встановлення радян¬ської влади й аж до розпаду СРСР в Українській PCP діяли чотири конституції, які були прийняті, відповідно, в 1919, 1929, 1937 та 1978 pp. Усі вони схожі за змістом: у кожній бага¬то положень, що мали не юри¬дичний, а ідеологічний характер. Крім того, дві останні фактично майже дослівно повторювали текст загальносоюзних конституцій і закріплювали особливе, провідне місце в державі й су-спільстві комуністичної партії як «провідної й спрямовуючої сили».

  
В Основних Законах 1937 та 1978 pp. було задекларовано низку справді демократичних положень, які стосувалися передусім правового статусу громадян, виборів до вищих і місцевих органів державної влади. Але в повсякденному житті вони не знаходили свого належного втілення.

  
Після розвалу СРСР і набут¬тя Україною незалежності стала нагальною необхідність розроб¬ки та прийняття Конституції. Першими актами, що мали кон¬ституційне значення, були Де¬кларація про державний сувере¬нітет України від 16 липня 1990 р. й Акт проголошення незалеж¬ності України від 24 серпня 1991 р. Певний час роль консти¬туції фактично відігравав Кон¬ституційний Договір між Верхов¬ною Радою України та Прези-дентом України. Починаючи з 1991 р. було підготовлено цілу низку проектів нового Ос-новного Закону. Декотрі з них досить активно обговорювалися, та з ряду причин, а головним чином через гостроту політич¬них процесів, лише 28 червня 1996 р. було прийнято Консти¬туцію суверенної й~ незалежної України.