"Шкода мені тебе", - сказала незасвічена свічка своїй засвіченій подрузі. - "Коротке твоє століття. Ти весь час гориш, і скоро тебе не стане. Я багато щасливіше за тебе. Я не горю, і, отже, не таю; лежу спокійно на боці і проживу дуже довго. Твої ж дні визнані".
Відповідала свічка, що горіла: "Я ніскільки не шкодую про це. Моє життя прекрасне і повне значення. Я горю і віск мій тане, але від мого вогню запалюється безліч інших свічок, і мій вогонь від цього не убуває. І коли віск і гніт згорять, то вогонь мій - душа свічки - з'єднається з вогнем простору, часткою якого він був, і я знову віллюся в свій прекрасний і сяючий вогненний будинок.А тут я світлом своїм розганяю морок ночі; тішу око дитяти на святковій ялинці; оздоровляю повітря в ліжка хворого, бо збудники хвороб не виносять живого вогню; возношуся символом молитовного устремління перед священними зображеннями. То хіба коротке життя моя не прекрасна?! І мені шкода тебе, незасвічена моя сестра. Жалюгідна твоя доля. Ти не виконала свого призначення; і де душа твоя - вогонь?Так, ти пролежиш в збереженні довгі роки, але кому ти потрібна така, і яка радість, і користь від тебе?
Право, "краще горіти, ніж опочивати", тому що в горінні життя, а в сплячці - смерть. І ти жалієш мене, що я скоро згорю і перестану жити, але ти, в твоїй підлягаючій зберіганню бездіяльності і не починала існувати, і так і помреш, не почавши. А життя пройдет мимо".
Так говорили дві свічки.
Джерело: www.pritchi.castle.by
|
