Вже пройшло багато днів коли Море відчуло Його. І не те що б це було вперше, - це вже було, але по-іншому.
Ні, все було як завжди: Море грало з приливами і відливами, ніжно пестилося в Сонячних променях, розмовляло з Місяцем, сперечалося з Вітром, час від часу бавилося хвилями, а в моменти меланхолії вдавалося до улюбленого заняття: перераховувало і милувалося коштовностями, що зберігалися в його глибинах.
І так було постійне і відчуття незмінності і керованості було настільки міцним, що Море відчуло Вторгнення, лише тоді коли Його присутність була вже очевидною. Воно ще точно не знало, що це таке, але страхи, що взялися з глибин, і побоювання, вистави і упередження, говорили – це Вторгнення. І почалася Велика битва. І хвилі накочувалися, розбиваючи все на своїй дорозі, відносячи з собою в глибини кораблі, що потонули, і викидаючи на берег зграї риб, і сонце сховалося за хмари,і Вітер був кинутий із страшною силою на зустріч Йому. І лише Місяць холодно посміхалася, просто поглядаючи на те, що відбувається. І тривала битва не один день, і не один тиждень.
І було витрачено багато сил, але хвилі були вже не такими руйнівними, кудись пропав Вітер, і Сонце почало виходити із-за хмар. І Море відчуло Його в собі, в кожній хвилі, в кожній краплі. І відкрилися для Моря нові можливості, нові горизонти, нові висоти. І здивовано поглянувши на Місяць, зрозуміло – це Океан.І це не Вторгнення, а Велика Гармонія – Єднання Душ. Велика Гармонія Творення Життя.
І тепер Вони разом грали з приливами і відливами, ніжно пестилися в Сонячних променях, сперечалися з Вітром, час від часу бавилися хвилями. І лише Місяць...
Джерело:www.pritchi.castle.by
|
