Підготовка Угоди тривала протягом 2007–2012 рр., при цьому було проведено 21 раунд переговорів щодо власне підготовки та 18 раундів переговорів щодо створення зони вільної торгівлі.
11 листопада 2011 року у Брюсселі в ході завершального 21-го раунду переговорів були узгоджені всі положення тексту Угоди. 19 грудня 2011 р. в Києві лідери України та ЄС офіційно заявили про завершення переговорів щодо Угоди про асоціацію. 30 березня 2012 року у Брюсселі глави переговорних делегацій парафували Угоду. Економічна складова у відносинах з ЄС
Підготовлена Угода надавала Україні цілий ряд преференцій і закріплювала суттєві поступки з боку ЄС. Так, 18 вересня 2013 року на засіданні Уряду Прем'єр-міністр України Микола Азаров заявив, що при підготовці Угоди значною мірою вдалося захистити інтереси вітчизняної економіки і знайти компромісні рішення, прийнятні для обох сторін. Згідно із досягнутими домовленостями, лібералізація торгівлі повинна була охоплювати понад 97% тарифних ліній або більше 95% обсягу двосторонньої торгівлі між сторонами. Передбачалось, що середня ставка мит для товарів з Євросоюзу в Україні зменшиться вдвічі: з 4,95% до 2,42%, в той час як середня ставка мит Євросоюзу для українських товарів зменшиться в 15 разів: з 7,6% до 0,5%. Основні зміни мит для 99% українських товарів, що постачаються до ЄС, відбудуться в перший рік дії Угоди — ще до ратифікації Угоди державами-членами ЄС. Мито для товарів з ЄС в Україні буде знижуватися поступово, протягом 4 років[8]. Економічна складова у відносинах з Росією
За останні півтора роки до підписання Угоди обсяги торгівлі України з Росією постійно скорочувались, загалом скорочення сягнуло 25% початкового обсягу. В цей час з боку Росії неодноразово лунали заяви, що Україна в ході переговорів з Європейським Союзом не враховує інтереси Росії[9]. При цьому, в якості одного з дієвих засобів «доведення» своїх економічних інтересів Росія неодноразово створювала перепони для українського експорту в Росію, а блокування експорту продукції української компанії «Рошен» навіть отримало назву «Шоколадна війна». Зрив підписання Аргумент про 160 мільярдів
В останній тиждень підготовки угоди в інформаційному просторі України з джерел, близьких до владних структур України, з'явилась інформація, що для асоціації з ЄС Україні потрібно 160 млрд доларів США. Ця інформація подавалась, в тому числі, на найвищому рівні. Так, наприклад, 27 листопада про це заявив Президент України В. Ф. Янукович[10]. В якості одного з індикаторів розрахунків подавалась сума, надана ЄС Польщі, Чехії, Словаччині і Угорщині в період з 1991 по 2015 рік, додатково збільшена в 1.5 рази. При цьму замовчувалось, що переважну частину від суми допомоги — 86,5% — ці країни отримали не як асоційовані, а як повноправні члени ЄС[11], тобто, перебуваючи в стані відносин з ЄС, які виходили за межі положень Угоди про асоціацію ЄС та України.
2 грудня Прем'єр-міністр України Микола Азаров заявив, що ніяких 160 млрд. Україна у ЄС не просила[12]. Цього ж дня Перший віце-прем'єр України Сергій Арбузов заявив, що у вересні 2013 року надавав розрахунки, відповідно до яких Уряду України було достатньо 3-5 мільярдів як сума, яка б дозволила запустити процеси модернізації економіки[13].
Таким чином, надумана неможливість отримання до 2017 року допомоги на суму 160 млрд використовувалась як один з мотивів гальмування підготовки угоди. Як наслідок, комісар ЄС Штефан Фюле з цього приводу зазначив, що досвід вступу в ЄС інших країн вказує, що такі цифри є необґрунтованими[11]. Аргумент про 36% обсягів торгівлі з Росією
На стадії гальмування підготовки угоди вищим керівництвом України неодноразово декларувалося число 36% як обсяг товарообігу з Росією. При цьому замовчувалося, що, насправді, 36% є обсягом товарообігу не з Росією, а з всіма країнами СНД. Це ж число було озвучене В. Ф. Януковичем в вечірній прес-конференції 2 грудня[14]. Насправді, відповідно до даних Держкомстату України, за 9 місяців 2013 року обсяг торгівлі з Росією (дані, які були доступні на момент виголошення заяв) складав[15]:
загальний експорт: 46294533.4 (100%) в тому числі в Росію: 11411957.8 (24.7%) загальний імпорт: 56003074.9 (100%) в тому числі з Росії: 16470623.1 (29.4%) товарообіг (імпорт + експорт): 102297608.3 (100%) в тому числі з Росією: 27882580.9 (27.3%)
Таким чином, зазначена інформація про 36% обсягу товарообігу з Росією не відповідала дійсності і використовувалась для введення українського суспільства в оману. Відмова КМ України від підготовки Угоди
21 листопада Кабінет Міністрів України на своєму засіданні прийняв розпорядження, згідно з яким процес підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, а також дію рішення Кабінету міністрів України від 18 вересня[16] 2013 р. було призупинено[17]. Рішення ухвалене «в інтересах національної безпеки» України. Подальша протидія Уряду курсу на Євроінтеграцію
Починаючи з заяви Уряду про призупинення підготовки євроінтеграції основним спікером заяв про «невигідність» курсу на євроінтеграцію лишався Уряд та його Прем'єр-міністр Микола Азаров:
1 грудня Микола Азаров заявив, що бюджет буде сформований за результатами його візиту до Москви[18]. 7 грудня Микола Азаров заявив, що Україна не отримає безвізовий режим з ЄС, «якщо Росія не схвалить»[19]. 14 грудня Микола Азаров заявив, що для отримання безвізового режиму з Європейським союзом Україні необхідно узаконити одностатеві шлюби і прийняти закон про рівність сексуальних меншин[20]. Коментуючи цю заяву, голова представництва Європейського Союзу в Україні Ян Томбінський сказав: «тут немає нічого спільного з реальністю», зазначивши, що така заява була зроблена «можливо тому, що треба знайти додаткові доводи і докази для людей у тому, що Європейський Союз — це не шлях для України»[21]. 20 грудня Микола Азаров заперечив, що Росія застосовувала шантаж і розв'язала проти України торговельну війну, щоб не допустити підписання Угоди про асоціацію[22]. 27 грудня була зроблена заява, що «Україну ніхто в ЄС не кличе»[23].
Євромайдан
Докладніше: Євромайдан
Підготовка Євромайдану
В проміжок часу між зривом підготовки Угоди та перед підписанням Угоди в Україні виникло кілька «майданів», на яких виголошувались вимоги щодо підписання Угоди Президентом України у Вільнюсі. Помітною ознакою цих «майданів» стало те, що на них була відсутня партійна символіка, а їх організатори всіляко придушували спроби виголошення партійних та антиурядових лозунгів. Допомогу в облаштуванні «майданів» надавала, в тому числі, київська міська державна адміністрація: 26 листопада був встановлений намет для обігріву[24]. Як стало відомо пізніше, ці «майдани» були організовані Партією Регіонів і мали слугувати засобом зниження суспільної напруги, яка виникла після зриву підготовки Угоди, та демонструвати європейським лідерам та українському суспільству прихильність української влади обраному курсу на євроінтеграцію.
29 листопада, після непідписання Януковичем Угоди у Вільнюсі «майдани» стали непотрібні і були згорнуті, але деяка частина учасників не підкорилася вказівці про розпуск і продовжила акції на підтримку євроінтеграції. Ці акції, в умовах згортання «майданів» владою, перетворились на символ непокори владі і трансформувались в нові Майдани. Найбільший з таких Майданів виник в Києві на Площі Незалежності. В ніч з 29 на 30 листопада для розгону цього Майдану влада застосувала силу. Силовий розгін студентського Майдану, ніч на 30 листопада Силовий розгін 30 листопада
Докладніше: Силовий розгін Євромайдану в Києві
У ніч проти 30 листопада начальник ГУМВС України в Києві В. В. Коряк віддав наказ на силовий розгін Євромайдану в Києві[25]. О 4 годині ранку, коли на Майдані Незалежності перебувало близько 100 протестувальників, площу оточили 300 озброєних спецзасобами бійців «Беркуту» та з надмірним застосуванням сили витіснили людей з Майдану: людей били кийками та ногами. Внаслідок розгону було травмовано десятки протестувальників[26]. Частина мітингувальників знайшла притулок в Михайлівському золотоверхому монастирі. Приводом для розгону стало нібито встановлення Новорічної ялинки.
За версією журналіста Мустафи Найєма керував операцією заступник Секретаря РНБО, колишній народний депутат Володимир Сівкович[27]. Ця інформація була підтверджена 14 грудня головою КМДА Олександром Поповим на допиті в Генпрокуратурі[28]. 19 грудня Віктор Янукович повідомив зі слів Андрія Клюєва, що розгін Євромайдану стався, бо «була мета — стабілізувати ситуацію»[29]. Інші аспекти
Зрив підписання Угоди та побиття студентів виявились не єдиними, а, можливо, і не головними причинами соціального напруження. Інші аспекти соціального напруження визначались невдоволенням через зростаючу політичну корупцію (так, наприклад, висловлювання одного з спікерів та «диригентів» правляючої Партії Регіонів — Михайла Чечетова — «Мы их развели как котят»[30] стосовно опозиції стало одним з яскравих прикладів застосовуваних владою технологій) та цинізм стосовно власного народу, що проявлявся в повній абсурдності коментарів влади щодо суспільно значимих питань. Мирна фаза протистояння Характер протестів
Від самого початку активної фази протистояння мітингувальниками був обраний курс на мирний характер протестів. При цьому, спроба втягнути мітингувальників в агресивне протистояння з силами правопорядку під час інсценованого провокаторами штурму Адміністрації Президента 1 грудня зазнала невдачі: мітингувальники не долучились до провокативного штурму, а опозиційні депутати та лідери протесту своїми тілами відгородили провокаторів від сил правопорядку.
Після подій 1 грудня силовий контакт хоча і мав місце, але все більше переходив в цивілізоване русло та мав локальний характер. При цьому влада намагалась імітувати «всенародну підтримку» курсу Уряду та Президента звезенням людей на «антимайдани» — проплачені мітинги, які проходили під прапорами Партії Регіонів. При цьому окремим учасникам «антимайдану» гроші або не заплатили, або заплатили лише частково[31][32]. Перебіг подій 30 листопада
У відповідь на побиття на Михайлівську площу, де перебувала частина побитих з Майдану Незалежності, зібрались тисячі киян та гостей столиці. Вдень на Михайлівській площі виник стихійний мітинг. Подальший розвиток подій отримав назву «Єврореволюція» або «Європейська революція»[33]. 1 грудня
В річницю Референдуму про суверенітет 1991 року на майдани і вулиці Києва вийшли, за різними оцінками, від 500 тисяч до 1 млн. протестувальників. Цього ж дня відбулася спроба штурму Адміністрації Президента. Ця подія набула неоднозначних оцінок — опозиція ствержувала, що штурм — справа рук владних провокаторів, а радикальні молодіжні організації позитивно поставилися до цієї події. В організації штурму було звинувачено лідера партії "Братство" Дмитра Корчинського, який після цього був оголошений в розшук. Пізніше відповідальність за штурм Банкової взяли на себе ультраправі. 2 грудня
О 14:00 Партія Регіонів спробувала провести в Донецьку мітинг на свою підтримку, але не змогла зібрати достатню кількість учасників, що свідчить про втрату Партією суспільної підтримки: на мітинг не вдалося зігнати навіть співробітників бюджетних установ[34]. Донецьк вважається традиційною «вотчиною» В. Ф. Януковича та Партії Регіонів. 3 грудня
Відбулось голосування про висловлення недовіри Уряду М. Азарова. За відставку було подано 186 голосів замість необхідних 226[35]. За відповідне рішення з Партії регіонів проголосував 1 депутат, з КПУ — 0 депутатів, з «Батьківщини» — 90, з «Удару» — 42, зі «Свободи» — 36, позафракційних — 17. Таким чином рішення про відставку прийняте не було. 4 грудня
Прихильники Партії регіонів встановили перед будівлею Верховної Ради шість великих наметів. В акції беруть участь близько 2 тисяч осіб[36]. Табір отримав назви «Тітушбург» та «вольєр з тітушками»[37]. Цього ж дня в Донецьку був зібраний провладний мітинг, учасників якого звозили автобусами. Мітинг розійшовся, щойно була проголошена резолюція[38].
Цього ж дня Перший віце-прем'єр України Сергій Арбузов заявив, що влада готова обговорити дострокові президентські вибори[39]. 5 грудня ця заява була спростована. 6 грудня
Мітингувальники з організації Демократичний Альянс почали лежачий протест під Генпрокуратурою. Протест проводиться на підтримку вимоги звільнити дев'ятьох хлопців, заарештованих Шевченківським районним судом 3 грудня на 60 днів за підозрою в організації масових заворушень у Києві 1 грудня, шляхом зняття з них підозри, на що генпрокурор має право згідно з пунктами 7, 9, 13 та 15 статті 36 Кримінального Кодексу України.
Від 8-ї години ранку активісти з Майдану лежать на всіх входах до ГПУ таким чином, що зайти в будівлю можна було, лише переступивши через них. «Переступили через закон — переступайте через українських громадян», — такий меседж Демократичного Альянсу. Протестувальники пропонують працівникам ГПУ підписати петицію про звільнення заарештованих активістів. 8 грудня
Починаючи з 12 години, в Києві відбувся «Марш мільйонів» — Народне Віче з чисельністю учасників, за різними оцінками, понад мільйон учасників[40]. Було прийнято рішення про розширення мітингу та початок блокування Адміністрації Президента, будівлі Уряду та інших установ. В. Януковичу висунуто ультиматум з загрозою розпочати блокаду його резиденції «Межигір'я».
Цього ж дня відбувся нечисленний (до 15 тисяч чоловік) мітинг на підтримку Президента Януковича. При цьому, державний 1-й канал відмовився виконувати трансляцію цього мітингу[41]. Частина держслужбовців, звезених на мітинг намагалася втекти, але охорона мітингу — озброєні люди в чорному — відловлювала втікачів і повертала назад[42]. Цього ж дня стало відомо, що через нестачу бажаючих, тому вербувальники тітушок підняли розцінки до 100 доларів США за день «стояння»[43].
Цього ж дня в Києві був знесений пам'ятник Леніну. Очільники Єврореволюції прокоментували цю подію з гумором: Яценюк заявив, що «Ленін впав від заздрощів. Тому що Ленін скликав одну революцію, а Янукович — дві.»[44].
В урядовому кварталі міста почали зводити барикади. 9 грудня
Загін кримського спецназу «Тигр», який з 4 числа був заблокований в Василькові, вирвався з блокади з частиною машин (15 одиниць техніки) і переважно пішим маршем рушив на Київ[45][46]. Під час деблокування мав місце силовий контакт з мітингувальниками.
Об 11:30 загони внутрішніх військ почали оточення урядового кварталу та Майдану Незалежності. Після 12-ї години проти мітингувальників почали розгортати водомети та пожежні машини, підігнали «автозаки», перекрили метро в центрі міста. У відповідь лідери опозиції закликали жінок та дітей покинути Майдан та контрольовані протестантами будівлі. Віталій Кличко та інші опозиційні депутати почали перемовини з командирами підрозділів внутрішніх військ.
Близько 13 години між барикадами Євромайдану та силовиками стали священики[47]. Також в притул до силовиків — спинами до військовиків та «спецназу» — вишикувалася молодь «для захисту силовиків від провокацій».
Біля 14-ї години Олег Тягнибок повідомив, що сил для оборони Майдану вистачає, а влада проводить акцію психологічного тиску. На цей час серед мітингувальників перебувало досить багато жінок.
О 14:30 на Євромайдан вийшли посли та дипломати з посольств країн ЄС — «захищати»[48]. 11 грудня
В ніч проти 11 грудня, незважаючи на завірення Президента України, які він виголосив перед спеціальним представником ЄС Кетрін Ештон, спецназ та внутрішні війська розпочали масову акцію на витіснення мітингувальників з зайнятих ними позицій[49]. Груба сила та спецзасоби, в основному, не застосовувались. На заклик про допомогу до Майдану з міста почали підтягуватись добровольці. В результаті, для уникнення оточення з боку Майдану та міських добровольцыв, спецназ та внутрішні війська змушені були відступити. Бойова катапульта повстанців Надання допомоги пораненому Штурм на Грушевського, 19 січня Вогняний заслін від «Беркуту» Грушевського, 22 січня Гаряча фаза протистояння Причини та характер протистояння
Поштовхом до виходу протистояння за мирні межі стало ухвалення Верховною Радою репресивних, на думку прихильників євроінтеграції, «диктаторських законів», що відбулося 16 січня. Наступного дня низка громадських організацій оголосили повну мобілізацію на Майдані Незалежності у Києві. У їх звернені закликалося до «масового і негайного опору» злочинцям при владі[50].
Не зважаючи на притаманний збройному протистоянню характер та застосування спеціальних засобів — включаючи каміння та коктейлі Молотова — протестуючі, в цілому, застосовували гуманні методи поводження з полоненими, відпускаючи затриманих беркутівців та тітушок після «виховної бесіди», яка передбачала виконання національного гімну, публічне вибачення перед народом або змащування лобів зеленкою.
В ході протистояння, крім каміння та «коктейлів Молотова», повстанцями були збудовані метальні машини — требушет та велетенська рогатка, також була виготовлена «картопляна гармата»[51]. Cвоєю організацією та застосованими іноваціями повстанці неодноразово викликали живе захоплення у світі[52][53][54].
В той же час прибічники влади — «невстановлені особи», бійці спецпідрозділів та титушки — застосовували нелюдські методи, включаючи викрадення, катування (Ігор Луценко, Дмитро Булатов) та вбивство активістів (Юрій Вербицький), тортури з роздяганням та фотосесіями на морозі (Михайло Гаврилюк)[55][56], що, в цілому, вказує як на надзвичайну жорстокість влади, так і на спеціальне спрямування спецпідрозділів проти власного народу[57]. Тітушки, не тільки взаємодіяли з спецпідрозділами, але й використовували при цьому вогнепальну зброю[58].
Провладні силові структури також широко використовували[59] гладкоствольну вогнепальну зброю. Після відходу спецпідрозділів з своїх позицій на вул. Грушевського журналісти виявили сотні або тисячі гільз до рушниць 12 калібру: червоні гільзи — виробництва французької компанії Spartan, помаранчеві — чеської фірми Sellier & Bellot, білі, без розпізнавальних написів ідентифіковані як американського виробництва, сині — чеської фірми FAM Pionki[60]. Останні споряджені картеччю — 12-ма свинцевими кульками діаметром 6.8 мм[61]. Перебіг подій
Докладніше: Штурм біля стадіону імені Лобановського (січень 2014 року)
19 січня
Після проведення наступного віче на Майдані, близько 15-ї години і пізніше на вулиці Грушевського в Києві відбулись численні зіткнення протестувальників, що намагалися пройти до будівлі Верховної Ради, та силовиків. Силове протистояння намагався припинити Віталій Кличко, але безрезультатно. Проти протестувальників були застосовані світлошумові гранати, гумові кулі, кийки, водомети, коктейлі Молотова, каміння; протестувальники застосовували петарди, коктейлі Молотова, каміння, рогатки, ними було спалено 5 одиниць спецтехніки, залишки якої використовувались як основа барикади[62]. Цього ж дня Віталій Кличко зустрівся з Президентом В. Януковичем, в результаті чого була досягнута домовленість про проведення чергового «круглого столу»[63]. 20 січня
Заплановані перемовини так і не були проведені, бойові дії на Грушевського продовжувались. 21 січня
О 3-й ночі з 20-го на 21 січня одночасно розпочалися атака спецпідрозділів на барикади протестувальників та погроми, вчинені тітушками. Частина тітушок була затримана протестувальниками. Близько 8-ї ранку між протестувальниками та спецпідрозділами встали священники, завдяки чому бої вдалось припинти[64]. Перемир'я тривало майже добу. 22 січня
В ніч з 21 на 22 січня протестувальники та фани клубу «Динамо» продовжували відловлювати тітушок. З'явилась інформація, що для протидії тітушкам на допомогу футбольним фанам Києва вирушили футбольні фани з Дніпропетровська, Харкова.
Близько 8-ї ранку після тривалого перемир'я спецпідрозділ «Беркут» несподівано перейшов в наступ, протестувальники, число яких становило біля 100 чоловік, відійшли, після чого барикади були частково розібрані. На 9 ранку протестувальникам вдалось повернути втрачені позиції. На 9.20 від куль снайпера загинули 2 протестувальники: Сергій Нігоян та Михайло Жизневський. Ще один чоловік помер раніше після падіння з колонади стадіону, яка використовувалась як опірний пункт. Близько 11-ї години спецпідрозділи числом біля кількох тисяч розпочали масовий наступ і відтіснили протестувальників по вулиці Грушевського аж до Європейської площі. По обіді спецпідрозділи були відведені на попередні позиції, на яких також з'явився бронетранспортер. Близько 14-ї години розпочалася зустріч Президента Віктора Януковича з очільниками опозиції. Перемовини тривали близько трьох годин і виявились безрезультатними, а лідери опозиції заявили, що дають Януковичу 24 години на роздуми, після чого готові повести Майдан на штурм. 23 січня
В ніч з 22 на 23 січня для протидії можливому штурму мітингувальники замість зведення барикад розпалили багаття з автопокришок, яке разом утворило суцільну стіну вогню й диму. Спроби силовиків загасити вогонь за допомогою водометів та пожежних гідрантів не мали успіху. Завдяки цьому ніч з 22 на 23 пройшла відносно спокійно. Заплановані на 14:00 перемовини лідерів опозиції з владою розпочались після 17-ї години і закінчились близько 22-ї, лідери опозиції заявили, що є шанс зупинити силове протистояння. 24 січня: вихід з переговорів
В 0:33 Євромайдан, після доповіді лідерів опозиції про результати перемовин, оцінив позицію влади як затягування часу і прийняв рішення про вихід з переговорного процесу і «мирне розширення Євромайдану»[65]. Вишикувані колони мітингувальників рушили на вул. Інститутську і звели нові барикади на її перетині з вул. Ольгінською[66]. Ніч на Грушевського пройшла спокійно. 25 січня
Після раунду переговорів між лідерами опозиції, з одного боку, і Президентом та його «Антикризовим штабом» з іншого, влада заявила про наступне[67]:
На пропозицію лідерів опозиції щодо звільнення вже затриманих осіб Глава держави запропонував Генеральному прокурору України вийти з пропозицією до судових органів про зміни запобіжного заходу, не пов'язані з попереднім ув'язненням. ... У зв'язку з цим, лідери опозиції мають негайно забезпечити повний відхід людей з вулиці Грушевського і припинення будь-яких протиправних дій. ... Прийняти закон про амністію, яким звільнити від відповідальності всіх учасників протестних акцій за весь період політичної кризи ... за умови повного звільнення всіх захоплених приміщень в усіх куточках країни, у тому числі на Майдані Незалежності. ... погодити політичне рішення щодо повернення української Конституції від 2004 року... ... змінити закони, ухвалені 16 січня 2014 року... ... сторони досягли згоди щодо формування Центральної виборчої комісії на пропорційній основі згідно з тими пропорціями розміру парламентських фракцій, які сьогодні є в парламенті...
Пропозиції влади негайно звільнити вулицю Грушевського повстанці зустріли сміхом, вигуками «Зека геть!» і «Банду геть!»[68]. Одразу після цього протестувальники заблокували розташований в тилу барикад на Грушевського «Український дім», в якому зосередились декілька сотень провладних силовиків[69]. Пропозиції Януковича опозиція не прийняла — на Майдані було ухвалене рішення про продовження боротьби[70]. На момент прийняття цього рішення кількість затриманих, зниклих та загиблих повстанців перевищувала пів-сотні[71], число поранених — близько півтори тисячі чоловік. 26 січня
В ніч на 26 січня, після атаки на розташований в тилу барикад на Грушевського «Український дім», який напередодні зайняли силовики, біля 200 бійців спецпідрозділів погодились покинути зайняту позицію[72]. На даху «Дому» були знайдені бойові набої калібру 7.62[73]. Також виявлено пошкодженим пломбування музейної колекції, що зберігалась в «Домі». Перемир'я 27 січня
За даними тижневика «Дзеркало тижня» Кабмін Азарова прийняв протокольне рішення про збільшення числа спецпідрозділів «Беркут» та «Грифон» в 6 раз - до 30 тис. чоловік[74]. Цього ж дня обласна рада депутатів в Луганську[75] легалізувала створення «дружин тітушок». Послугами дружин тітушок також скористались ОДА та облрада в Миколаєві[76]. 28 січня: відставка Уряду
Прем'єр Микола Азаров подав у відставку «з метою створити додаткові можливості для суспільно-політичного компромісу, заради мирного врегулювання конфлікту»[77]. Президент відставку прийняв і підписав Указ про відставку Прем'єр-міністра України та Кабінету Міністрів України[78].
Верховна Рада відповідно до домовленості між Президентом та владою скасувала 9 із 11 законів, які обмежували громадянські свободи громадян і були прийняті 16 січня у «ручному режимі». Голосування відбулось пакетом і без обговорення[79]. За відповідне рішення проголосували 361 народний депутат, фракція комуністів від голосування утрималась. 29 січня: закон про амністію
Рада прийняла закон про амністію у версії регіонала Юрія Мірошніченко, відповідно до якого амністія поширюється лише на «мирних мітингувальників» та за умови звільнення адміністративних приміщень. Після голосування за законопроект спікер Верховної Ради Володимир Рибак відразу оголосив позачергову сесію Верховної Ради VII скликання закритою. 30 січня
Парламентська асамблея Ради Європи прийняла резолюцію по ситуації в Україні. Згідно з документом, питання санкцій щодо української влади можуть розглянути у квітні, якщо в Україні триватимуть порушення прав людини і в разі силового розгону Майдану. Асамблея засудила ескалацію насильства під час протестів, яка призвела до не менш 5 жертв. Українську владу закликали вступити у відкриті, чесні та ефективні переговори з опозицією. Росії нагадали про зобов'язання відмовитися від тиску на інші країни[80][81]. 16 лютого
Відповідно до вимог прийнятого Верховною Радою 29 січня закону «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» повстанці звільнили адміністративні будівлі і продовжили їх зовнішнє блокування. На вулиці Грушевського були частково розібрані барикади — на ширину однієї автівки — і встановлено новий блок пост, який дозволяє повстанцям контролювати рух транспорту на цій частині вулиці. В свою чергу, силовики відійшли від барикад вверх по вул. Грушевського — до будівлі Кабінету Міністрів. Генеральний Прокурор України Віктор Пшонка заявив, що буде закрито 108 справ, від відповідальності протягом місяця будуть звільнені 268 осіб[82][83]. Штурм Майдану, ніч на 19 лютого Палаючий Будинок Профспілок, 19 лютого Поновлення силового протистояння
Докладніше у статті Події у Києві 18 лютого 2014 року
18 лютого
В день, коли Верховна Рада мала розглянути можливі зміни до Конституції, до будівлі Верховної Ради підійшли протестанти, більшість з яких, зважаючи на мирний характер ходи, були без традиційної зброї — кийків, каміння та коктейлів Молотова. Спецпідрозділи зустріли мітингувальників водометами та газом. Одночасно мітингувальники були атаковані з флангу значними силами силовиків та тітушок[58], в результаті чого колона демонстрантів виявилась розрізаною на кілька окремих частин, які були розсіяні. Це призвело до поновлення жорстокого силового протистояння між повстанцями та силовиками. Бойові дії велись, в тому числі, з застосуванням вогнепальної зброї. Декілька людей з обох боків загинуло[84][85]. Втрата повстанцями ініціативи на деякий час призвела до того, що силовики витіснили повстанців з контрольованих позицій і зайняли частину Майдану Незалежності[86].
З близько 19-ї до 23-ї години по всій Україні був відключений опозиційний «5 канал»[87], о 20:00 спецпідрозділи розпочали штурм Майдану з боку Європейської площі та вулиці Інститутської з використанням бронетехніки[88]. Два бронетранспортери повстанцями були знищені.
В ніч з 18-го на 19-те лютого у Львові, Івано-Франківську, Тернополі відбулись штурми ОДА, відділів МВС, управлінь СБУ. 19 лютого
Близько 4-ї години ранку активний штурм поновився[89] — загалом безперервний штурм тривав 17 годин. На ранок положення повстанців стало критичним — периметр Майдану захищали 300-400 активних бійців. Близько 8-ї ранку прибуло перше підкріплення — «сотня» зі Львова, ще через годину — «сотня» з Тернополя[90]. Автобуси з підкріпленням прибували на Майдан і надалі.
На ранок 19 лютого число загиблих склало 25 чоловік, в тому числі: 9 співробітників силових структур; 16 мирних громадян та бійців самооборони Майдану.
Цього ж дня Президентом та силовими структурами була віднайдена «законно обґрунтована» можливість використання спецпідрозділами вогнепальної зброї — по при відсутність підтримки введення надзвичайного стану Верховною Радою: СБУ розпочала підготовку до проведення «антитеростичної операції»[91], згідно до правил якої силові структури мають право на застосування вогнепальної зброї, проникнення в будь які приміщення тощо. При цьому зона проведення операції лишалась невизначеною, тобто операція проводилась на території всієї країни.
Цього ж дня Генадій Москаль опублікував фотокопію відповіді на свій запит міністра Захарченка щодо дій спецпідрозділу «Беркут». Згідно цієї відповіді виходило, що міністр МВС фактично відмежувався від дій «Беркуту» та переклав відповідальність за їх дії на командирів підрозділів «Беркуту». Відчувши себе «кинутими», наступного ранку спецпідрозділи розпочали самовільний відхід від Майдану. 20 лютого: «Кривавий четвер»
Близько 9-ї ранку Майдан перейшов в наступ і, не зважаючи на шалений обстріл снайперами, швидко повернув всі втрачені 18-го числа позиції і розширив контрольовану зону. Найбільш жорстоке та криваве протистояння відбулось на вулиці Інститутській, де, переважно від куль снайперів, загинуло більш ніж пів-сотні повстанців[92]. Цього дня МВС вперше офіційно визнало, що застосовувалась вогнепальна зброя[93][94].
Відомості про військову належність снайперів достоменно невідомі, але є окремі свідчення, які вказують на те, що прицільний вогонь вели бійці кримського спецпідрозділу «Омега» (в окремих джерелах — «Тінь»), серед яких був помічений полковник Сергій Асавелюк[95], який вважається одним з кращих снайперів і принципово не носить шолом. Через декілька днів полковник Асавелюк заперечив те, що його підрозділ «Омега» взагалі стріляв у протестуючих, обумовлюючи це тим, що загін прибув на місце вже о 11-й ранку — після того, як значна кількість повстанців вже була перестріляна. Також він бачив, як у 4 майданівців вцілили с боку готеля «Україна»[96], що знаходиться на іншому від Майдану боці. Про те, що в розстрілі повстанців була задіяна невідома третя сторона свідчать і ймовірні записи переговорів спецпідрозділу СБУ «Альфа»[97][98].
Одночасно з атакою з боку Майдану спецпідрозділи на Інститутській виявились атакованими загонами повстанців з інших напрямків, в результаті чого силовики опинились в оточенні, а окремі частини внутрішніх військ почали здаватись повстанцям.
Голова Київської міськдержадміністрації Макеєнко[99] та ще 11 «регіоналів» вийшли з лав ПР.
Цього ж дня в містах Західної України розпочались штурми та захоплення будівель СБУ, МВС, Прокуратури. В м. Хмельницькому по зібраних коло будинку місцевого управління СБУ громадянах із дверей та воріт було відкрито вогонь з автоматів. Один чоловік загинув, двоє тяжко поранені. Голова обласного Управління СБУ був заарештований військовою прокуратурою, він визнав свою вину під час звіту в обласній раді та на колінах просив пробачення в сімей загиблих[100].
Цього ж дня надвечір розпочались перемовини європейських міністрів і опозиції з Януковичем, в результаті яких Янукович погодився на дострокові вибори Президента не пізніше грудня 2014 року, а протиборчі сторони мали бути здати зброю протягом 24 годин. Інформація від лідерів опозиції про результати переговорів викликала обурення Майдану, їх виступ перервав Володимир Парасюк, один з сотників Майдану, який зазначив, що якщо назавтра до 10-ї години ранку Янукович не складе повноваження, його сотня піде на штурм зі зброєю[101] — саме в цей час перед головною сценою Майдану проносили труни з загиблими повстанцями. Вважається, що саме цей заклик та його підтримка Майданом призвели до того, що з України почалась втеча осіб, наближених до владної верхівки.
Зважаючи на військовий успіх Майдану та деморалізацію в силових структурах та провладному таборі, надвечір у Верховній Раді зібрались 239, в основному опозиційних, депутатів і після довгого обговорення прийняли постанову про заборону «антитерористичної операції» та виведення всіх силових структур в місця постійної дислокації. Повалення режиму Януковича 21 лютого
Верховна Рада України повернула в дію Конституцію 2004 року; підтримала законопроект, який дозволяє звільнення Юлії Тимошенко; відправила у відставку в. о. міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка. [icon] Цей розділ потребує розширення. 22 лютого
Голова Верховної Ради України Володимир Рибак подав у відставку з цієї посади, новим спікером обраний Олександр Турчинов.
Верховна Рада України 328 голосами народних депутатів усунула Віктора Януковича з посади Президента України. Також були звільнені низка найвищих високопосадовців.
Відбулося повернення до Конституції в редакції 2004 року шляхом прийняття постанови.
Юлію Тимошенко звільнено на підставі окремої Постанови Парламенту. [icon] Цей розділ потребує розширення. Перебирання влади в регіонах
Докладніше у статті Протести в областях України (2014)
23 січня відбулись суттєві зрушення в регіонах: протестувальниками були захоплені ОДА в Львові, Івано-Франківську, Рівному, штурмували ОДА в Черкасах[102]. В Полтаві штурм був призупинений після того, як очільник місцевої міліції приєднався до помину за загиблими[103].
У Запоріжжі, в ніч з 26 на 27 січня, спільними зусиллями МВС та "тітушок" був жорстоко придушений 10 000 протест під Запорізькою ОДА. Були жорстоко побиті, як активісти Евромайдану, так і журналісти з пересічними громадянами. "Тітушками" був захоплений та розгромлений кінотеатр "Байда 3D", у якому знаходився пункт обігріву та першої медичної допомоги. Трансформація політичного курсу
11 грудня увечері, після обговорення проблеми з спецпредставником ЄС Кетрін Ештон[104] та помічником Держсекретаря США Вікторією Нуланд[105], Віктор Янукович заявив, що «влада діятиме виключно в рамках закону і ніколи не вживатиме сили проти мирних зібрань»[106].
13 грудня відбувся «Круглий стіл» за участі Президента, лідерів опозиції, інших представників. Президент Віктор Янукович оголосив про введення мораторію на силові дії і заявив, що йому відомі відповідальні за силовий розгін та побиття мітингувальників, 14 грудня були оголошені їх прізвища: очільник КМДА Попов, очільник київської міліції Коряк та заступник секретаря РНБО Сівкович. На першому ж допиті Попов повідомив, що він виконував розпорядження секретаря РНБО Клюєва[107][28].
17 грудня В. Янукович відвідав з візитом Росію в ході шостого засідання російсько-української міждержавної комісії, під час візиту були підписані 14 документів[108], що стосуються врегулювання торговельних обмежень у двосторонній торгівлі, співробітництва в окремих галузях, доповнення до контракту купівлі-продажу природного газу тощо[109]. Також була отримана згода Росії вкласти 15 млрд доларів в українські цінні папери[110]. Сторони завірили, що питання щодо вступу України до Митного союзу, проти чого виступав Євромайдан, не обговорювалося. Контрреволюція
Докладніше у статті Російське вторгнення в Україну 2014
[icon] Цей розділ потребує розширення. Реакція в світі та пов'язані події Реакція світового співтовариства
3 — 6 грудня 2013 року Віктор Янукович відвідав з візитом Китай, за результатами якого Україна і Китай не уклали жодних кредитних угод. Про це заявив заступник міністра закордонних справ КНР Чен Гопін[111]. Візит виявився не тільки безрезультатним — китайські ЗМІ з Януковича відверто познущались, присвятивши йому глузливий відеоролик[112].
4 грудня Єврокомісія повідомила, що трубопровід Газпрому «Південний потік», проти спорудження якого неодноразово виступала Україна,[113] не зможе працювати у ЄС, якщо не відповідатиме європейським нормативам в енергетичній галузі[114][115].
5 грудня голова Європарламенту Мартін Шульц повідомив, що місія Кокса-Квасневського продовжена. Цього ж дня в аеропорту Мюнхена німецькі прикордонники вперше запросили українців оформити документи в секторі оформлення для громадян країн ЄС[116].
7 грудня депутати Європейського парламенту закликали українську владу негайно покарати винуватців збройного розгону Євромайдану 30 листопада. «Якщо відповідальні за побиття на Майдані не будуть засуджені, то політики, відповідальні за це, будуть позбавлені можливості їхати в ЄС, окрім того, їм заморозять рахунки в європейських банках», заявив депутат Європейського парламенту Елмар Брок[117].
Цього ж дня відвідав Київ і виступив на Майдані Михайло Саакашвілі. В інтерв'ю 5-му каналу він заявив: «Немає сумнівів, що ваша перемога змінить нас і Росію. Український тріумф покладе край режиму Путіна, а в підручниках історії напишуть, що Російська імперія припинила існування на Евромайдане».
8 грудня український Марш мільйонів підтримали більше тридцяти міст США, Канади, Європи.
9 грудня на підтримку протесту на Майдан Незалежності вийшли співробітники дипломатичних установ країн ЄС. Цього ж дня з заявою на підтримку Майдану виступив актор Джордж Клуні.
Цього ж дня для ведення переговорів з врегулювання ситуації, що склалася в Україні, свого представника направили ЄС та США: заступник держсекретаря США Вікторія Нуланд має приїхати в Київ 10 грудня.
11 грудня Євромайдан відвідали спецпредставник ЄС Кетрін Ештон та помічник Держсекретаря США Вікторія Нуланд.
12 грудня Європарламент прийняв резолюцію, якою рекомендував українській владі провести (позачергові) вибори.
15 грудня свою особисту підтримку Євромайдану з головної сцени на Майдані Незалежності засвідчили сенатори США Джон Маккейн та Кріс Мерфі[125].
16 грудня міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт заявив, що Росія веде проти України «пропагандистську війну» і чинить економічний тиск через прагнення України інтегруватися в Європейський Союз.
7 січня 2014 року французьке видання RFI повідомило, що «Євромайдан змушує Захід змінювати ставлення до України, повідомляє російська служба французького видання RFI. Україна залишається в центрі уваги євроатлантичної громадськості.».
15 січня Євросоюз оприлюднив повний текст угоди про асоціацію з Україною, зокрема про глибоку та всеосяжну зону вільної торгівлі. З цього приводу Штефан Фюле записав, що публікація Угоди «підтвердить вигоду пропозицій ЄС і розвінчає міфи».
22 січня під час брифінгу посли Великобританії і Німеччини жорстко розкритикували міністра закордонних справ України Леоніда Кожару за поведінку на зустрічі з дипломатами і інформацію щодо події у Києві[129]. Віце-президент Європейського парламенту Яцек Протасевич заявив, що Європейський Союз може припинити офіційні відносини з Україною, якщо підтвердиться, що міліція застосовувала проти демонстрантів вогнепальну зброю.[130] Посольство США в Україні повідомило, що Вашингтон скасував візи деяким громадянам України у відповідь на дії проти протестувальників у центрі Києва.
Цього ж дня на Всесвітньому економічному форумі у Давосі оголосили хвилину мовчання на знак вшанування пам'яті загиблих під час подій у Києві на вулиці Грушевського. Прем'єр Микола Азарова, який цього ж дня вилетів у Давос, заявив, що мітингувальники самі винні у смертях та запевнив, що пишається людьми у погонах, які відстрілюють активістів на Грушевського.
24 січня з'явилась інформація про заборону в'їзду до США головних спікерів Партії Регіонів — В. М. Олійника та О. А. Бондаренко.
1 лютого, на Мюнхенській конференції з безпеки державний секретар США Джон Керрі заявив «українці борються за демократичне майбутнє Европи, Сполучені Штати та ЄС солідарні з народом України в цій боротьбі». Реакція Росії
Більшість контрольованих державою російських ЗМІ подають про події Єврореволюції максимально викривлену інформацію: видають провокаторів за учасників Майдану[134], перекручують очевидні факти та хронологію подій, применшують кількість учасників тощо. Один з головних російських дезінформаторів, Дмитро Кисельов, 9 грудня 2013 року указом Президента Росії був призначений генеральним директором новоствореного федерального державного унітарного підприємства "Міжнародне інформаційне агентство «Росія сьогодні»[135].
В ефірі каналу «Россия-1» в програмі «Вести недели» Дмитро Кисельов свідомо підмінив послідовність подій, заявивши[136]: « "Сначала милицию жестко провоцировали, калечили и душили газом (видеоряд столкновений возле АП 1 декабря - ред.). А затем лидеры протестов призвали на Майдан бедных студентов и цинично оставили их там без какой-либо защиты, как жертву предусмотренной политтехнологией (кадры из разгона Евромайдана 30 ноября - ред.). По сценарию нужна кровь". »
В ефірі каналу «Первый (ОРТ)» 8 грудня, в день проведення Маршу мільйонів, на якому, за різними оцінками, було близько мільйона учасників, було заявлено, що «в Києві на „Марш мільйонів“ вийшло пару сотень чоловік».
